Визнання Конституцією України єдиного громадянства в Україні є одним із нових суттєвих принципів громадянського суспільства, умовою існування міцної суверенної Української держави, яка будується на демократичних і правових засадах. Конституційне положення покликане забезпечити єдиний правовий статус для всіх громадян, які мешкають на території України та обрали українське громадянство. Усувається можливість юридичних утисків громадян, які прийняли громадянство інших держав, але мають помешкання на території України. З моменту прийняття Конституції України, яка набула чинності, встановлення принципу єдиного громадянства в Україні зумовлює однакове розуміння кожною людиною своєї причетності до долі незалежної держави - України. Важливо, що зникло підґрунтя політичних і юридичних колізій, які існують у тих державах, де конституціями і законами визначається інститут подвійного громадянства. Такий інститут породжує дуже велику кількість суперечностей, законодавчих неузгоджень внаслідок неоднакового обсягу прав і свобод, якими біпатрид (тобто особа з подвійним громадянством) можуть реально користуватися за місцем мешкання, і тими, за яким вони мають право отримувати захист відповідно до правопорядку, що діє на їхній етнічній батьківщині, громадянами якої вони також визнаються. Виходячи з таких принципів, у практиці міждержавних відносин склалась тенденція уникати застосування інституту подвійного громадянства, а користуватися ними тільки на основі двосторонніх угод.

Радянська влада, що установлювалася на українських землях, хотіла юридично підтвердити свою прихильність до державної незалежності. З цією метою почалося обговорення української Конституції. Відповідно до постанов ІІІ з’їзду КП(б) У проект першої конституції Української РСР був розроблений Центральним виконавчим комітетом і Радою Народних Комісарів України та схвалений ЦК Компартії України. В основу проекту Конституції УРСР було покладено Конституцію РРФСР.

Корінні економічні перетворення ,що почалися на початку 90-х років, дали поштовх до бурхливого розвитку рекламної діяльності. Реклама міцно зайняла свою нішу в системі ринкових відносин, одночасно будучи і їх могутнім регулятором. Цьому сприяли і підприємці, які швидко усвідомили, що за допомогою реклами проблем із збутом навіть неякісних товарів стає значно менше. Окрім цього на той момент просто не існувало спеціальних правових норм, які б регулювали дану сферу українського бізнесу. Все це створювало сприятливий грунт і хорошу мотивацію для недобросовісних підприємців, в числі яких, звичайно ж, опинилися і учасники рекламного процесу. Проте наслідок проблем, які одвічно супроводжували “часи змін” не змусили себе чекати. Втрата етичних орієнтирів, різке розшарування суспільства, вседозволеність і безкарність самим безпосереднім чином відображалися і на рекламній діяльності. Головними критеріями підбору об'єктів рекламування стали їх популярність в народі і окупність. Принципи законності, якість рекламованих товарів, достовірність інформації, що надається, етичності рекламних повідомлень, і, нарешті етичні і моральні аспекти не просто відійшли на задній план, а взагалі вишли з поля зору.