На початку XIX ст. класицизм у Росії досяг найвищого рівня свого розвитку. У цей час інтенсивно забудовувалися нові міста на півдні України, реконструювалися старі міста, значні будівельні роботи проводилися в Петербурзі. Видатним архітектором того часу був А. Д. Захаров (1761-1811), професор Академії мистецтв, головний архітектор Адміралтейства.

Будівництво Миколаївського костьолу була закінчені в 1909 р. по конкурсному проекті архітектора С.В.Валовського. Розробка проекту і будівництво здійснювалися під керівництвом відомого Київського архітектора В.В.Городецького. Тривало будівництво 10 років(1899-1909).

Будинок споруджено на вулиці Кірова — одній з головних магістралей міста, що йде від Хрещатика на Печерськ. Вулиця порівняно вузька, ліва її частина межує із славетними київськими нагірними парками. Саме до них повернуто головний фасад споруди, що з усіх ближніх точок сприймається в стрімкому ракурсі Центральна частина будинку вирішена автором у вигляді великої дуги, утвореної десятиповерховим масивом. Фасад ритмічно розчленовано велетенськими рустованими колонами із стилізованими корінфськими чавунними капітелями. З обох боків дуги центрального корпусу поставлено бокові семиповерхові крила. Одне з них фасадом виходить на Садову вулицю, а друге височить над Хрещатиком. Цікаві портики стилізованих колон із спрощеними іонічними капітелями. Цокольний поверх та бокові сторони фасадів оброблено великими брилами каменю, що міцно і надійно гримають на собі споруду. Потемнілі від часу гігантські чавунні капітелі прекрасно гармонують із світло-сірим кольором тиньку фасадів і гранітними та лабрадоритними частинами низу Всередині споруда відзначається чіткою функціональною схемою, зручним розташуванням приміщень, світлими й стримано оформленими холами й кабінетами. Дивлячись на будь-яку деталь споруди — форму карнизів чи решітки сходів,— помічаєш риси творчості І. О. Фоміна: усе просто, стримано, велично й виразно.

Реферат на тему:

Підсумки роботи галицької археологічної експедиції прикарпатського
університету імені В.Стефаника

у 2002-2003 роках

Нещодавно створена Галицька археологічна експедиція Прикарпатського
університету імені Василя Стефаника, керівником якої став доцент кафедри
всесвітньої історії, кандидат історичних наук Б.П.Томенчук, а науковим
консультантом виступає член-кореспондент НАН України, доктор історичних
наук, професор В. Д. Баран. Експедиція Прикарпатського університету
протягом кількох років плідно співпрацює з відділом археології
Національного заповідника "Давній Галич", Інститутом археології та
Інститутом українознавства імені І.Крип’якевича НАН України,
Івано-Франківським краєзнавчим музеєм. У складі експедиції діють два
загони – Галицький, який очолює доцент Б.П.Томенчук, і Трипільський,
яким керують старший викладач кафедри історіографії і джерелознавства
І.Т.Кочкін. Протягом польових сезонів 2002 і 2003 років дослідження
проводили обидва загони експедиції.

Діяльність Трипільського загону Галицької експедиції.

Влітку 2002 року Трипільський загін у складі Галицької експедиції
Національного заповідника “Давній Галич” (керівник експедиції –
завідувач відділом археології Заповідника – кандидат історичних наук
Т.Ткачук) продовжив розкопки багатошарового поселення Більшівці і провів
дослідження поселення поблизу села Кремидів у Галицькому районі.

Дослідження поселення в урочищі Кути поблизу селища Більшівці Галицького
району були розпочаті Т.Ткачуком ще 1999 року, у ході яких було
встановлено, що пам’ятка заселялася неодноразово, починаючи з
новокам’яної доби. Нижній шар поселення залишений носіями культури
лінійно-стрічкової кераміки періоду неоліту, верства трипільської
культури має два нашарування – середнього (заліщицька група) і пізнього
етапів (кошиловецька та шипинецька групи) розвитку культури . Тут
зустрічаються також матеріали ранньої пори бронзового віку (межановицька
культура) і києво-руського часу.

На поселенні Більшівці цього разу було закладено два невеликих за
розмірами розкопи. Однією з найцікавіших знахідок польового сезону була
гончарна пічка, залишки якої було знайдено на глибині 0,65 м у північній
частині розкопу №1. Фрагменти її поду з отворами – продухами мали
товщину біля 16 мм і лежали півколом . Особливості залягання залишків
пічки вказують на її приналежність до кошиловецького житла, дослідженого
у 1999 р. У цьому ж розкопі також було відкрито яму з матеріалами
культури лінійно-стрічкової кераміки (розміри 3х3,5 м). У її заповненні
було знайдено фрагменти столового і кухонного посуду згаданої
неолітичної культури. Столовий посуд оздоблений так званим “нотним”
орнаментом. У другому розкопі, який було закладено між розкопами,
розкритими ще у 2000 р., об’єктів не було знайдено, проте з культурних
нашарувань видобуто фрагменти розписного посуду заліщицької (етап
В-І-В-ІІ) та шипинецької (етап С-І) груп трипільської культури.

Проведені у Більшівцях дослідження дозволили вперше на цій території
встановити абсолютну хронологію неолітичної верстви (культури

Ми, українці, на початку ХХІ століття живемо в добу великої інвентаризації: маємо переглянути свою політичну, історичну, культурну спадщину й чітко визначитися з тим, що ми набули, а що втратили, і яке значення все це має для нашого подальшого розвитку.

Недарма говорять, що архітектура - це душа народу, втілена в камені. До Русі цього відноситься лише з деякою поправкою. Русь довгі роки була країною дерев'яною, і її архітектура, поганські молитовні, фортеці, тереми, хати будувалися з дерева. У дереві руська людина, насамперед як і народи, що жили поруч із східними слов'янами, виражала своє сприйняття будівельної краси, почуття пропорцій, злиття архітектурних споруд із навколишньою природою. Якщо дерев'яна архітектура восходить в основному до Русі поганського, то архітектура кам'яна пов'язана з Руссю вже християнською. На жаль, древні дерев'яні будівлі не збереглися до наших днів, але архітектурний стиль народу дійшов до нас у пізніших дерев'яних спорудах, у древніх описах і малюнках. Для руської дерев'яної архітектури була характерна багатоярусність будівель, увенчивание їхніми башточками і теремами, наявність різного роду прибудов - клітей, переходів, сіней. Вигадливе художнє різьблення по дереву була традиційною прикрасою руських дерев'яних будівель. Ця традиція живе в народі і до теперішнього часу.