В останні десятиріччя центральні банки країн із розвинутою ринковою економікою віддають перевагу такому інструменту грошово-кредитної політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважного використання ринкових інструментів регулювання економіки.
Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.
В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.

Система електронних платежів Національного банку України — це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здійснення розрахунків у електронній формі між банківськими установами (та їхніми філіями) як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов 'язаннями банків один перед одним на території України.

Шлях до розвиненої і стабільно зростаючої економічної системи в Україні пролягає через комплекс радикальних реформ, покликаних якомога швидше подолати брак достатніх знань, досвіду і повноцінної законодавчої бази з проблем комерційного кредиту, активним ринковим інструментом якого є вексель. Надійно виконуючи функції кредиту, засобу обігу і засобу платежу, вексель швидко допоможе не лише подолати організаційні труднощі, зростаючу неплатоспроможність переважної більшості підприємств державного сектора і розрив міжгосподарських зв′язків, а й налагодити якісно нове матеріально-технічне постачання і, нарешті, зупинити сповзання суб’єктів господарського життя до безвідповідальності та зниження платіжної дисципліни.
На відміну від країн з ринковою економікою, в яких віками з урахуванням національних особливостей законодавчо вдосконалювалися положення про вексель і вексельну дієздатність, встановлювався строгий порядок виготовлення і використання вексельних бланків, вироблявся найоптимальнішій порядок пред’явлення векселів до сплати і здійснення протестів, в Україні після заборони вексельного обігу і ліквідації комерційного кредиту на початку 30-х рр. було втрачено добре вироблені навики. Водночас численні спроби підвищити ефективність командно-адміністративних методів керівництва торговельними операціями, виконанням робіт і наданням послуг у кредит не тільки зазнавали краху, а й погіршували стан економіки в цілому.

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:
прямий державний зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими
є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх
державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;
умовний державний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність що¬
до обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник,
який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких
кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності
державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного
кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання
стають прямими.

Активні операції банку – це фінансові операції банку що пов”язані з розміщенням попередньо мобілізованих ресурсів з метою одержання доходу або створення умов для організацію процесу банківського обслуговування суб”єктів ринку. Метою аналізу активів банку та операцій з ними є, з одного боку оцінка раціональності фактичної структури активів з погляду забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого — визначення шляхів її оптимізації та узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку. Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які перебувають у розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Національний банк України – найважливіша ланка всієї банківської системи держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на грунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру. З`явивишися відразу ж після проголошення незалежності, він став однією з її вагомих ознак.

Як зазначають А.В.Калина, В.В.Осокіна, “валютний ринок – це складова частина грошового ринку, де зустрічаються попит і пропозиція на валюту” [Калина,Осокіна.ЭТПХ,22].Зовнішній валютний ринок (ЗВР) – це найбільший у світі фінансовий ринок, на якому здійснюються міжнародна торгівля та обмін іноземних валют. ЗВР не є централізованим, він діє за допомогою багатьох установ. Ділери та брокери, що беруть участь у ринковому процесі, встановлюють зв’язок один з однимзавдяки телексам, телефонам та телефаксам. “Угоди з обміну іноземної валюти на головних світових валютних ринках у Нью-Йорку, Токіо, Лондоні і Франкфурті становлять 200 млрд. дол. на день” [Фишер,712]. Існують і менші центри ЗВР.

Ринок є складною багатофункціональною структурою, в умовах якої функціонує багато економічних інститутів, одним з яких є банківська система.
Банки є особливими фінансовими інститутами і організаційними центрами ринку позичкових капіталів, тобто сукупності взаємовідносин, де об’єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиція на нього.

Гроші - важливий елемент ринкової системи господарства, і стабільність грошової системи держави - обов’язкова умова нормального функціювання всієї національної економіки. Розлад грошового обігу визиває значні темпи інфляції, підриває ринкові механізми, економіку в цілому. Тому виникає об’єктивна потреба у створені механізму державного контролю за кількістю грошей.