Франчайзинг – комбінація великого і малого бізнесу; союз, де з одного боку мається енергія і зобов'язання окремого підприємця, а з іншого боку маються ресурси, комерційна міць і величезний досвід великої компанії. Привабливість франчайзинга полягає в наявності незаперечних переваг для обох учасників франчайзингових відносин. Для малих підприємств і індивідуальних підприємців він надає в розпорядження стабільний дохідний бізнес, для відомих фірм і компаній - можливість розширити й усталити свої позиції на ринку. Саме цим варто пояснити настільки широке поширення франчайзинга як у Європі, так і в Америці. Для багатьох підприємств франчайзинг став символом успіху в бізнесі, у тому числі і для деяких російських фірм, що зважилися на розвиток бізнесу за допомогою франчайзинга.

Перехід до ринкової системи господарських відносин звалив на на¬ших, необізнаних щодо безлічі форм підприємництва людей масу нових термінів, понять, підходів до ведення справ, давно вже канонізованих в практиці західного бізнесу. В результаті цього — нерідке нерозуміння, безглузде переінакшування чи, навпаки, дублювання чужого досвіду. Відсутність реальних знань в результаті веде до дискредитації ідеї, що здатна бути плідною і на вітчизняному грунті за вдумливого, зваженого підходу. Сказане цілком можна віднести до такого поняття як “лізинг”, інтерес до якого вперше проявився на внутрішньому ринку лише в часи захоп¬лення орендним рухом. В 90-х роках на світ з’явилися дестяки фірм, які написали в своїй назві слово “лізингова”, проте не мали ніякого відношення до лізингової практики. З іншого боку, зарубіжні лізингові компанії зробили ряд спроб проникнення на внутрішній ринок країн СНД і далеко не всі ці спроби виявилися вдалими.

Водночас банк вивчає свої можливості з огляду на обсяг і структуру кредитних ресурсів, ліквідність балансу, рівень витрат на проведення відповідних операцій, технічну оснащеність банку, кваліфікацію кадрів, На підставі такого аналізу банк формує політику щодо кожної сфери діяльності (кредитна, інвестиційна, розрахункова тощо). При цьому обов’язково враховуються й можливості банків – конкурентів. Необхідними умовами успіного проведення банківського маркетингу є створення розгалуженої системи інформаційної служби, висока технічна оснащеність, зокрема можливість застосування електронно-обчислювальної техніки у процесі аналізу й прогнозування кон’юнктури ринку, організації реклами.

Перехід до ринкової економіки потребує від українських комерційних банків підвищення ефективності керування банківською діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється економічному аналізу. У той же час, успішний розвиток і надійність банківської системи України в сформованих економічних умовах також багато в чому залежить від постановки в комерційних банках аналітичної роботи, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їх сильні і слабкі сторони, визначати конкретні шляхи рішення виникаючих проблем.

Форми безготівкових розрахунків розрізняються між собою видом застовуваних розрахуноквих документів та порядком їх обігу. На сьогоднішній день безготівкові розрахунки між господарюючими органами можуть здійснюватися в таких формах: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви, векселя. Способи платежів визначаються порядком та умовами виконання госпорганами своїх грошових зобов’язань один перед одним. При кожній формі розрахунків можуть застосовуватися різні способи платежів, що дає можливість підприємствам виконувати свої грошові зобов’язання на більш вигідних для себе умовах. Основними видами міжнародних банківських розрахуноквих операцій є акредитиви та інкасо. Найпоширенішою формою розрахунків в ринковій економіці є акредитиви, що переважно застосовюється в іногородніх та міжнародних розрахунках за товари та послуги, коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати.

В останні десятиріччя центральні банки країн із розвинутою ринковою економікою віддають перевагу такому інструменту грошово-кредитної політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважного використання ринкових інструментів регулювання економіки.
Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.
В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.

Система електронних платежів Національного банку України — це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здійснення розрахунків у електронній формі між банківськими установами (та їхніми філіями) як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов 'язаннями банків один перед одним на території України.

Шлях до розвиненої і стабільно зростаючої економічної системи в Україні пролягає через комплекс радикальних реформ, покликаних якомога швидше подолати брак достатніх знань, досвіду і повноцінної законодавчої бази з проблем комерційного кредиту, активним ринковим інструментом якого є вексель. Надійно виконуючи функції кредиту, засобу обігу і засобу платежу, вексель швидко допоможе не лише подолати організаційні труднощі, зростаючу неплатоспроможність переважної більшості підприємств державного сектора і розрив міжгосподарських зв′язків, а й налагодити якісно нове матеріально-технічне постачання і, нарешті, зупинити сповзання суб’єктів господарського життя до безвідповідальності та зниження платіжної дисципліни.
На відміну від країн з ринковою економікою, в яких віками з урахуванням національних особливостей законодавчо вдосконалювалися положення про вексель і вексельну дієздатність, встановлювався строгий порядок виготовлення і використання вексельних бланків, вироблявся найоптимальнішій порядок пред’явлення векселів до сплати і здійснення протестів, в Україні після заборони вексельного обігу і ліквідації комерційного кредиту на початку 30-х рр. було втрачено добре вироблені навики. Водночас численні спроби підвищити ефективність командно-адміністративних методів керівництва торговельними операціями, виконанням робіт і наданням послуг у кредит не тільки зазнавали краху, а й погіршували стан економіки в цілому.

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:
прямий державний зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими
є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх
державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;
умовний державний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник,
який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких
кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності
державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного
кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання
стають прямими.