Народився у сім'ї лікаря, що походить зі старовинного але збіднілого роду. Освіту одержав у Феррарі (Італія). Близько 1515 одержав звання лікаря, був професором університету (1526) і міським лікарем у Базелі, багато подорожував по Європі. Різко виступав проти схоластичної медицини і сліпого шанування авторитету Галена, протиставляючи їм спостереження і досвід. Відхиляв вчення древніх про чотири соки людського тіла і вважав, що всі процеси, що відбуваються в організмі, - хімічні процеси. Вивчав лікувальну дію різних хімічних елементів і сполук; зблизивши хімію з медициною, Парацельс став одним із засновників ятрохімії. Виділяв ліки з рослин і застосовував їх у вигляді тинктур, екстрактів і еліксирів; розвив нове для того часу уявлення про дозування лік, використовував мінеральні джерела для лікувальних цілей. Вказував на необхідність пошуків і застосування специфічних засобів проти окремих хвороб (наприклад, ртуті проти сифілісу). Погляди Парацельса і його практична діяльність не були вільні від середньовічної містики, релігії. Він створив вчення про "архея" - вищий духовний принцип, що регулює життєдіяльність організму.

У 1864 Бекетов організував фізико-хімічний відділ при Харківському ун-ті, на якому з 1865 вперше як самостійну наук. дисципліну систематично читав курс фіз. хімії. Провадив широкі термохімічні дослідження, метою яких було розкрити природу сил хімічної спорідненості. Праці Миколи Бекетова і його учнів поклали початок харківській фізико-хімічній школі. Серед термохімічних досліджень Бекетова основними є визначення теплот утворення окисів лужних металів і вивчення динаміки хімічних явищ.

Металічні метали – метали і сплави на основі металів -, контактуючи з навколишнім середовищем (газоподібним або рідким), зазнають з тією чи іншою швидкістю руйнування. Причини цього руйнування полягає в хімічній взаємодії: метали вступають в окислювально-відновлювальні реакції з речовинами, які знаходяться в навколишньому середовищі, й окислюються. Самовільне руйнування металів, що відбувається під хімічним впливом навколишнього середовища, називається корозією (від латинського corrodere – роз’їдати). Особливо корозійно небезпечним може бути місце контакту двох різнорідних металів (контактна корозія). Між одним металом, наприклад, Fe, та іншим металом, наприклад, Sn або Cu, зануреним у воду, виникає гальванічна пара. Потік електронів іде від активнішого металу, що стоїть лівіше в ряду напруг (Fe), до менш активного металу (Sn, Cu) і активніший метал руйнується (кородує). Саме через це іржавіє луджена поверхня консервних банок (залізо, покрите оловом) під час зберігання у вологій атмосфері й через недбале користування (залізо швидко руйнується після появи хоч невеликої подряпини, яка може контактувати з вологою). Навпаки, оцинкована поверхня залізного відра довго не іржавіє, оскільки навіть за наявності подряпин кородує не залізо, а цинк (активніший метал, ніж залізо). Загальна маса металічних металів, які використовуються у вигляді різних виробів в світовому господарстві, дуже велика. Тому незважаючи на те, що звичайно швидкість корозії мала, щороку внаслідок корозії безповоротно втрачається величезна кількість металу. За орієнтовними підрахунками світова втрата металу виражається 20 мільйонів тонн на рік. Проте ще більша шкода пов’язана не з втратою металу, а з псуванням виробів, спричиненим корозією. Витрати на ремонт, або зміну деталей суден, автомобілів, апаратури хімічних виробництв, приладів у багато разів перевищують вартість металу, з якого її виготовлено. Нарешті, істотними бувають непрямі втрати, спричинені корозією. До них можна віднести, наприклад, витікання нафти або газів з трубопроводів, що зазнали корозії, псування харчових продуктів, втрату здоров’я, а іноді і життя людей у тих випадках, коли це викликано корозією.

Хімія, наука про склад речовин і їх перетворення, починається з відкриття людиною здатності вогню змінювати природні матеріали. Люди уміли виплавляти мідь і бронзу, обпалювати глиняні вироби, отримувати скло ще за 4000 років до н.е. З 7 в. до н.е. Єгипет і Месопотамія стали центрами виробництва барвників; там же отримували в чистому вигляді золото, срібло і інші метали. Приблизно з 1500 до 350 до н.е. для виробництва барвників використали перегонку, а метали виплавляли з руд, змішуючи їх з деревним вугіллям і продуваючи через суміш, що горить - повітря. Самим процедурам перетворення природних матеріалів давали містичне значення. З розвитком фізичних теорій про будову атомів і молекул були переосмислені такі старі поняття, як хімічна спорідненість і трансмутація. Виникли нові уявлення про будову матерії. За часів Д. І. Менделєєва було відомо 63 хімічні елементи, тобто трохи більше за половину відомих нині. Знали тоді й шість природних груп хімічних елементів (лужні метали, лужноземельні метали, галогени, групу Оксигену, групу Нітрогену і групу Карбону). Проте знання ці були уривчасті. У той час думали, що природні групи елементів, особливо протилежних за властивостями, ніяк між собою не зв’язані.

Дати поняття про поширення води, її значення в природі і житті людини. Виховати бережливе ставлення до водойм. Узагальнити знання учнів про воду як розчинник. Доповнити уявлення учнів про суміші і чисті речовини. Розкрити кругообіг води у природі. Способах її очищення. Довести необхідність раціонального використання водних ресурсів і охорона їх від забруднення.

Вода — вельми поширена на Землі речовина. Майже 3/4 поверхні земної кулі покриті водою, створюючою океани, моря, річки і озера. Багато води знаходиться в газоподібному стані у вигляді пари в атмосфері; у вигляді величезних мас снігу і льоду лежить вона круглий рік на вершинах високих гір і в полярних країнах. У надрах землі також знаходиться вода, що просочує грунт і гірські породи. Природна вода не буває досконала чистою. Найчистішою є дощова вода, але і вона містить незначні кількості різних домішок, які захоплює з повітря. Кількість домішок в прісних водах звичайно лежить в межах від 0,01 до 0,1% (мас.). Морська вода містить 3,5% (мас.) розчинених речовин, головну масу яких складає хлорид натрію (куховарська сіль). Вода, що містить значну кількість солей кальцію і магнію, називається жорсткою на відміну від м'якої води, наприклад, дощовий. Жорстка вода дає мало піни з милом, а на стінках казанів утворює накип. Щоб звільнити природну воду від зважених в ній частинок, її фільтрують крізь шар пористої речовини, наприклад, вугілля, обпаленої глини і т.п. При фільтруванні великої кількості води користуються фільтрами з піску і гравію. Фільтри затримують також велику частину бактерій. Крім того, для знезараження питної води її хлорують; для повної стерилізації води потрібно не більш 0,7 г хлори на 1 т води.

Октанове число - умовний показник, що характеризує здатність палива забезпечити бездетонаційну роботу двигунів із примусовим запаленням. Октанове число будь - якого палива показує, скільки відсотків ізооктану містить штучна суміш ізооктану з н-гептаном, яка при випробовуванні в особливих умовах у стандартному одноциліндровому двигуні має такі ж детонаційні властивості. Воно визначається на спеціальних установках шляхом порівняння характеристик горіння випробуваного палива й еталонних сумішей ізооктану з н-гептаном. Випробування протікають у двох режимах: твердому (частота обертання колінвалу 900 хв-1, температура всмоктуваної суміші 149°С, змінний кут випередження запалювання ) і м'якому (600 хв-1, температура всмоктуваного повітря 52°С, кут випередження запалювання 13°). Одержують відповідно моторне і дослідницьке октанове числа (ОЧМ і ОЧД). Різниця між ними називається чутливістю і характеризує ступінь придатності бензину до різних умов роботи двигуна. Вважають, що ОЧД краще характеризує бензини при їзді в міських умовах, а ОЧМ - в умовах високих навантажень і швидкостей. Середнє арифметичне між ОЧД й ОЧМ називають октановим індексом прирівнюють до дорожнього октанового числа, що нормується стандартами деяких країн (наприклад, США) і вказується на бензоколонках як характеристика палива, що продається.

Альфред Бернхард Нобель народився 21 жовтня 1833 р. у Стокгольмі. Батько зробив усе можливе, щоб його сини одержали гарну освіту. До 17 років Альфред міг вільно говорити на п'яти мовах: шведській, російській, англійській, французькій і німецькій мовах. Альфред побував у державах не тільки Європи, але й Америки. Іммануіл робив експерименти майже з усіма видами вибухових речовин, і Альфред пішов по його стопах. Альфред повинен був зробити такий вибуховий пристрій, що, коли б не виникала потреба в його застосуванні, не ставило б під погрозу життя тих людей, хто цей пристрій застосовує. І молодший Нобель, нарешті, вирішив цю задачу. Допоміг один з рідкоземельних елементів. З його допомогою споконвічно рідкий нітрогліцерин перетворювався в дуже тверду масу, здатну вибухати з не меншою силою, ніж нітрогліцерин, але при цьому вибух відбувається не спонтанно, а передбачувано, що дозволило забезпечити безпеку персоналу. Альфред назвав свій винахід динамітом. Крім цього Нобель винайшов детонатор. Альфред Нобель домігся виключного права на виробництво динаміту. Всього лише за кілька років Альфред Нобель і його винахід підкорив увесь світ.

Харчування - це основа життя будь-якого живого організму, у тому числі й рослин. Поза харчуванням не можна зрозуміти сутність процесів росту і розвитку. З погляду практичного рослинництва найважливішим засобом поліпшення харчування сільськогосподарських культур є раніше застосування органічних і мінеральних добрив. Ріст рослинної продукції визначається безліччю факторів, серед яких ведуча роль усе-таки належить добривам і особливо мінеральним, виробництво яких нарощує високі темпи. Ґрунт є основним джерелом забезпечення сільськогосподарських культур живильними речовинами. Однак у сучасних умовах безупинної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва для щорічного вирощування високих врожаїв із продукцією гарної якості досить часто виявляється недостатнім та кількість живильних речовин, що надходить у рослини з органічної речовини і важкорозчинних мінеральних з'єднань ґрунту в результаті діяльності мікроорганізмів і кореневої системи рослин. Особливо це відноситься до Нечорноземної зони, де дерено-підзолисті ґрунти з низьким рівнем окультуреності займають близько 51% площі. Для ґрунтів цієї зони характерно, як правило, тимчасове чи тривале надлишкове зволоження. Переважними несприятливими ознаками дерено-підзолистих ґрунтів є погані фізично властивості, підвищена кислотність (РН у КС1 менше 5) і низький зміст органічної речовини - від 1 до 2,5%. Для них характерна також слабка забезпеченість елементами мінерального харчування для рослин - азоту, фосфору і калію, багатьох мікроелементів; нерідко (у різновидах легкого механічного складу) невеликий зміст також магнію і кальцію.

Наше століття часто називають століттям синтетичної хімії. Дуже багато нових речовин одержала хімія за допомогою синтезу. Навчилася вона одержувати і синтетичні волокна, тобто такі, основу яких складають не природні високомолекулярні речовини, а синтетичні полімери. Одними з перших синтетичних волокон стали відомі нейлон, анид і капрон. Речовини, що утворять ці волокна, по своїй будівлі до деякої міри подібні з білковими речовинами шовку. Молекули усіх волоком мають лінійна будівля і складаються з повторюваних ланок. Такими ланками в молекулах целюлози будуть залишки молекул глюкози.