Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Ерозія ґрунту (від лат. erosio-роз'їдання) - це руйнування його верхнього найродючішого горизонту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників. Залежно від природних чинників руйнування ґрунту, розрізняють водну та вітрову ерозію. Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод. За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на краплинну - роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель, внаслідок чого шпари ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту; площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струмками талих і дощових вод по всій поверхні площі; лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається углиб концентрованими потоками води; іригаційну, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання. Розвиток водної ерозії тісно пов'язаний з рельєфом місцевості. Як правило, руйнування ґрунтів починається на схилах крутизною 1-2°. За ступенем змитості ґрунти поділяються на слабко-, середньо-, сильнозмиті та розмиті. Ступінь змитості ґрунту визначається порівнянням еталонного (незмитого) ґрунту з профілем змитого. Притому вважається, що у слабкозмитих ґрунтах змито не більше половини гумусового горизонту Н(А), у середньозмитих - змито верхню частину перехідного (ілювіального) горизонту, а в розмитих ґрунтах ерозією зруйновано весь профіль, і на поверхню виходять ґрунтотворні породи.

Нові карти видавалися центральними картографо-геодезичними органами тих країн, до складу яких входили українські землі. В СРСР перевидавалися виправлені карти Російської імперії масштабів 1:42 000 і 1:420 000, частково було перевидано карти масштабів 1:126 000 і 1:21 000. В 1925 р. товариство ”Укрповітряшлях“ розпочало аерофототопографічне знімання території України. Перші ж аерофототопознімки на територію України були зроблені німецькими та австрійськими військовими топографами із прив’язкою до топопунктів. З 1928 року були продовжені перервані першою світовою війною тріангуляційні роботи першого класу на трасі Пулково-Миколаїв під керівництвом Ф. Красовського. Вони проводилися для забезпечення знімання в масштабі 1:10 000. На західноукраїнські землі складено карти: польські (1:100 000 тактична, багатокольорова), 1:25 000 (оперативна, однокольорова), 1:300 000 (оперативна, багатокольорова), 1:500 000 (польотна), чехословацькі на австрійській основі на територію Закарпаття у масштабах 1:25 000, 1:75 000, 1:2000 000, 1:750 000, румунські масштабу 1:20 000 (для Буковини), 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000 (для Бессарабії).

Українські Карпати складають приблизно чверть Карпатської дуги. Перед появою Карпатської гірської дуги на поверхні планети був тривалий період, протягом якого море в цьому місці змінилось сушею. Мелово-палеогенова флішева геосінкліналь, де зародились сучасні Карпати, не було суцільним водневим простором, її розділяли продольні гряди суші (так звані кордильєри) - виступи древніх порід фундаменту флішу. Явні сліди розливу фундаменту - виступи конгломератів, які містять неокатані уламки кристалічних сланців та кварцю, до гравелітів з галькою метаморфічних порід часто зустрічаються серед шарів типового двохкомпонентного фліша (ритмічно чергующихся пісковиків та сланців), що складають флішеву зону Карпат. Західні та східні Карпати продольна міграція тектонічних процесів в напрямку північний захід - південний схід.

Мінеральні ресурси поділяються на паливні, рудні, нерудні мета-лургійні (флюси, вогнетриви), гірничо-хімічні, технічні, будівельні, гідро-термальні (прісні і мінеральні природні води). Мінеральних ресурсів нараховується понад 250 видів. В середньому за рік добувають 8-10 млрд. т корисних копалин. З паливних ресурсів (вугілля, нафта, газ, уран, горючі сланці, торф) головні — кам'яне і буре вугілля, нафта, природний газ. Відомо понад 3,6 тис. вугільних басейнів і родовищ у 75 країнах світу з розвіданими запасами (60% припадає на кам'яне, 40% — на буре вугілля). Більша частина вугілля (90%) знаходиться у Північній півкулі. Найбільш багаті на вугілля Азія, Північна Америка і Європа. Головна частина цих запасів сконцентрована в Аппалачському (США), Рурському (Німеччина), Сілезькому (Польща), Кузнецькому, Кансько-Ачинському, Тунгуському (Росія), Фушунському (Китай) басейнах. У Південній півкулі значні запаси вугілля є у Південній Африці та Австралії.

Гірські виробки (вибірки) - це порожнини в земній корі, які утворюються внаслідок ведення гірських робіт. Гірську виробку обмежують поверхні: верхня - покрівля виробки, нижня - підошва виробки, бокові - боки виробки. Поверхня виробки, яка в процесі ведення гірських робіт пересувається в товщі порід, називається вибоєм. Вибій у пустих породах називається прохідницьким, а в корисній копалині - очисним. Частина простору виробки, яка прилягає до вибою, називається привибійним простором. Складність процесів видобування із надр корисних копалин зумовлює необхідність проходження в земній корі виробок різноманітного характеру і властивостей. Для вирішення питань проектування, економічних та інших оцінок, будівництва, експлуатації та ремонту гірських виробок, а їх класифікують за різними ознаками.

Польові спостереження показують, що більша частина магми ( 9/10 або більше ) не виливається на поверхню у вигляді вулканічного матеріалу, а твердне під землею. Первинні магми, утворюючись на різних глибинах, мають тенденцію формуватися у великі маси, які просуваються у верхні горизонти земної кори, де літостатичний тиск менше.За певних геологічних і, в першу чергу, тектонічних умов магма не досягає поверхні Землі і застигає ( кристалізується ) на різній глибині. Тіла, утворені на глибині таким чином, наз. інтрузивами, оскільки вони вторгаються (інтрудують) в інші породи. На поверхню інтрузії виступають після довготривалої ерозії і видалення перекриваючих порід. Будь-яке інтрузивне тіло оточене вміщууючими породами або рамою і, взаємодіючи з ними, має дві контактові зони. Вплив високотемпературної, багатої на флюїди магми на оточуючі інтрузивне тіло породи призводить до їх змін, що виражаються по-різному — від слабкого ущільнення і дегідратації до повної переккристалізації і заміщення первинних порід. Така зона шириною від перших сантиметрів до десятків кілометрів наз. зоною екзоконтакта, тобто зовнішнім контактом ( мал.1 ). З іншого боку, сама магма, яка вторгається, особливо крайєві частини магматичного тіла, взаємодіють з вміщуючими породами, швидше охолоджуючись, частково ассимілюючи породи рами, в результаті чого змінюється склад магми, її структура і текстура. Така зона змінених магматичних порід в краєвій частині інтрузиву наз. зоною ендоконтакта, тобто внутрішньою зоною.

Гранулометричним складом грунту називають віднсний по масі вміст груп частинок або фракцій грунту різноі велечини, вираженої у відсотках до загальної маси абсолютно сухого грунту. Для його визначення проводиться так званий гранулометричний аналіз, що складається з розділення наважки грунту на його складові фракції частинок та уламків та подальше визначення відсоткового вмісту кожного компоненту фракції до маси наважки. Гранулометричний склад є однією з найважливіших характеристик грунт, що має визначне значення для оцінки його фізикомеханічних властивостей при використанні йог в якості основи, середовища і матеріала для будівництва дорог.

На данному етапі серйозно сприймати такого типу гіпотези навіть смішно . Як відомо Стенлі Міллер у ряді експеріментів моделював умови які , можливо були на первинній землі . (Вважають , що у ті часи атмосфера була зовсім не така як зараз: легкі гази – водень, гелій , азот , кисень та аргон – уходили з атмосфери , томущо гравітаційні поле нашої , ще не достатньо щильної планети не могло їх утримати ; однак прості сполуки , що містили ці елементи могли бути зтримані , до них належить: вода аміак двуокис вуглецю та метан . До того як тепература впала нижче 100 градусів , вважається , що уся вода знаходилася у парообразному стані.

До цього часу в Карпатському регіоні Закарпатською експедицією були підготоване до обробки золото-срібне-поліметалічне Мужиєвське родовище в Внутрішньокарпатському вулканічному поясі та золоторудне родовище Сауляк в Рахівському блоці. Мінералогічне дослідження золоторудних об'єктів Карпат виконували вчені та спеціалісти Львівського університету. Ентузіасти вивчення золота в Донецькому регіоні довели, що на дослідженні його перспектив не варто ставити крапку.