У який час був створений Дон Кіхот? 16 століття переживало Відродження, епоху, коли в літературі чітко виступали дві традиції, частково успадковані від середніх віків: народної поезії та частково відносилися до античної вченої поезії. Ці традиції простежуються у всіх найбільш значних художніх літературних пам’ятниках тієї епохи. Гуманістична думка знаходить в них істинно народну форму висловлення, особливо в “Дон Кіхоті” Сервантеса: тематика, образи і ситуації, ніби вихоплені з народного життя, мотиви і прийоми фольклору, зв’язок з народними віруваннями і уявленнями.

У 1859 році англійський поет Едвард Фіцджеральд опублікував книгу віршів «Рубайят Омара Хайяма». Вона містила близько ста чотиривіршів, перекладених з персидської. Перед читачем постав образ східного мудреця: любителя насолод у юності, розчарованого скептика в зрілому віці, релігійно налаштованого містика в старості. Цей переклад відкрив європейському читачеві персидського поета. Через півсторіччя стали з'являтися й інші твори Хайяма, які виявили нові риси вченого та поета. Це були фізичні, філософські, історичні, алгебричні трактати, астрономічні таблиці. Вірші Хайяма багато разів видавалися персидською мовою, були переклади європейськими мовами та мовами народів колишнього Радянського Союзу.

Комплексуючий безбатченко, прийомний син, затюканий бідака, жадний на шмат хліба, 13-річний чорнороб консервної фабрики з 80-годинним робочим тижнем, рознощик газет, розвізник льоду, прислужник кегельбану, «устричний пірат», «рибацький патруль», 15-річний матрос-стерновий, робітник джутової фабрики, кочегар на електростанції, завсідник припортових притонів, п’яничка, що мало не втопився після чергового чаркування, забіяка з забіяк із сонячною щербатою, учасник масового походу безробітних на Вашингтон, в’язень, скутий наручниками разом з довготелесим негром-бродягою, золотошукач, покликаний трубним гласом півночі, затійник кругосвітних подорожей і, протягом всього шістнадцяти наступних років, — автор 50 книг та безлічі газетних і журнальних публікацій, найзнаменитіший і найбільш високооплачуваний письменник у світі на початку минулого століття, окраса літературних салонів і політичних «тусовок», активний діяч соціалістичної партії Америки, від якої висувався кандидатом у мери Окленда і навіть на пост президента США...

Володимир Ілліч Ленін виріс в передовій для свого часу сім’ї: його батьки належали до різночинної інтелігенції. Батько, Ілля Миколайович Ульянов, «виходець» з народу був талановитим педагогом, всі свої сили і знання він віддавав справі народного просвітництва: організовував школи по селах, щоб навчати грамоті християнських дітей. Ця людина, безпосередньо віддана обов’язкам, високим ідеалам, скромна, суворо відносилася до себе і своїх обов’язків. Багато уваги І. Н. Ульянов присвячував просвітництву пригноблених царизмом неросійських народів Поволжя, невтомно дбав про організації шкіл для них. Все життя батька, його енергія, здатність повністю віддаватися улюбленій справі, уважне відношення до людей були прикладом для юного Леніна.

Шекспір – найвидатніший англійський поет і драматург ХVI століття. Епоха, в якій жив і творив письменник, називається епохою Відродження, або Ренесансом. Це – пізнє середньовіччя. В надрах феодального суспільства зароджуються нові відносини і стрімко ростуть міста, розвиваються ремесла, ділові зв’язки між містами, здійснюються мандрівки в далекі землі. Все це розширює кругозір людини, міняє її світосприйняття. Епоха Відродження – яскрава і неповторна. Вона вражає нестримним злетом фантазії і митців, піднесенням духу, великою вірою у творчі можливості родини. Ніколи ще мистецтво не відігравало такої значної ролі в житті суспільства, ніколи не було таким велично прекрасним.

Чайковський народився 25 квітня 1840 року у Воткінську, в родині директора Воткінського заводу. Вразлива дитина чуйно осягала навколишню природу і побут: з дитинства на все життя він перейнявся глибокою прихильністю до батьківщини, ввібрав у себе народні пісні. Наступні впливи західноєвропейської музичної культури не загладили в Чайковському цих запалих у його душу перших вражень.

П.А.Чехов народився 17 січня 1860 р. в м. Таганрозі. Його батьку належала невеличка крамничка. Торгували в ній з 5 год. ранку до 11 вечора. Павлу Ігоровичу повинні були допомагати сини. Батько був дуже обдарованим чоловіком: любив співати, грав на скрипці, малював. Але любов і ласку в сім’ї діти бачили лиш зі сторони матері, доброї, лагідної жінки. А.П. Чехов говорив: “Талант у нас зі сторони батька, а душа зі сторони матері”. батько надав своїм синам освіту: вчились в гімназії, займалися музикою, вивчали іноземні мови. Чехову було тринадцять років коли він перший раз потрапив у театр. З того часу почалося захоплення майбутнього письменника сценою.

В розвитку американського романтизму виділяють два періоди: ранній (20 – 30 рр.) і пізній (40 – 60 рр.). Ранній етап представлено іменами Вашингтона Ірвінга та Фенімора Купера; перехідним етапом вважається творчість трансценденталістів – Емерсона та Торо; пізній романтизм є пов’язаним з діяльністю Едгара По, Натаніеля Готорна, Германа Мелвілла, Гаррієт Бічер-Стоу, Генрі Лонгфелло та Уолта Уітмена. Американський романтизм розвився на фоні видатних подій американської історії: буржуазна революція ХУІІІ ст. призвела до створення США; війна Америки за незалежність (1812 – 1814), яка призвело до визволення від англійського володарювання, рух за відміну закону про рабство, який отримав назву аболіціонізму (від англ. to abolish – відміняти закон). Фінальною подією, яка залишала по собі глибинний слід в літературі, стала війна між Північчю і Півднем (1861 – 1865), яка почалася через спір між промисловою Північчю і плантаторським Півднем за Дикій Захід, але згодом переросла в героїчне діяння мешканців північних штатів за демократичні перетворення, за знищення ганебного рабства. Таким чином в літературі американського романтизму набули розвитку два напрямки: аболіціоністський, головним жанром якого стала “повість раба”; і “плантаторська традиція”, головний представник якої, Вільям Гілмар Сіммс, писав у сентиментальному дусі про життя чорних рабів на плантаціях і прославляв плантаторів, порівнюючи їх із давніми римлянами.

В основу написання роману-притчі “Чума” Альбера Камю покладена хроніка “чумного року” в Орані. Сам же автор писав: “Явний зміст “Чуми” – це боротьба європейського Опору проти фашизму”. Він прагнув “передати атмосферу задухи, в якій ми скніли, атмосферу загрози і вигнання, в якій ми жили”. Чому автор використав для означення фашизму таку хворобу, як чума, я спробувала з’ясувати, порівнявши визначення чуми як медичного явища і чуми ХХ століття” – фашизму, а також власне розуміння автора цього синтезованого поняття.

П’єса «Наталка Полтавка» написана І. Котляревським для потреб Полтавського театру 1818 р. – саме тоді, коли Драматург перебував там на посаді керівника. Глядач українського театру був найрізноманітніший, але І. Котляревський хотів бачити в театрі найбільше простолюдина, тому основою для його п'єси стала жива дійсність, тогочасне народне життя, і героїв він обрав також з народу. Конфлікт у творі вибудовується з двох сюжетних ліній: перша — Наталка любить бідного парубка — сироту Петра, кілька років чекає на нього. На перешкоді до щастя закоханої пари стає соціальна нерівність. До Наталки сватається пан возний — це друга сюжетна лінія. Жанр своєї п'єси І. Котляревський визначив так: «Оперета малороссійская». Називаючи драматичний твір оперою, , Котляревський мав на увазі те, що як у класичному музичному творі поєднується інструментальна музика зі співом, так і в його опері поєднуються висловлювання, монологи героїв із співом. Образ Наталки — героїні твору — зовні начеб простий, розкритий І. Котляревським у русі, в дії, в суперечності. Ось її перша зустріч із возним. Дівчина вдає, що не розуміє його залицянь, та возний викриває її «лукавство». Тоді Наталка намагається переконати його у глибокій відмінності їхніх станових позицій: «ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду». Коли ж возний виявляє настирливість, вона повертається до попередньої тактики: ніби не розуміє його домагань і, зрештою, щоб завершити розмову, просить не кепкувати з неї.