Злі сусіди запалили хату у свого сусіди, нагрілись, але залишили тліти іскру, яка стала згасати. Ці злі сусіди — німці, які роз'єднали велику слов'янську сім'ю і призвели до усобиць між братами. Вороги поневолили сусідні народи, загарбавши їхні землі.
Але серед слов'янства з'явився пророк, покликаний з'єднати слов'янські народи, засвітити «світоч правди, волі» з тієї іскри братства, що вже дотлівала на попелищі. Цей пророк — Павло Шафарик, чеський історик, видатний діяч чеського і словацького Відродження, який проголосив ідею єдності слов'ян. Йому й присвятив Шевченко розповідь про ще одного славного чеха — Яна Гуса.

Богдан Хмельницький був сином українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й недалеко під Чигирином мав невеликий хутір Суботів. Замолоду вчився Богдан у школах у Києві, в Ярославі та у Львові, а потім скоро вступив до козацького війська. Вже небавом показалося, що з нього буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний вождь. Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з Турками, а в битві під Цецорою (1620 року) боровся поруч свого батька. Батько згинув у тій битві, а молодий Богдан попався в турецьку неволю, де пробув два роки. В неволі навчився він турецької й татарської мови та пізнав турецькі звичаї, а це в пізнішім житті йому не раз дуже придавалося.

Справжнє ім'я Стендаля - Марі Анрі Бейль, хоча іноді він намагався привласнити собі дворянський титул, підписуючись "Анрі де Бейль", що вірогідне, зробив би і Жюльен Сорель.
Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера. Але з початком революції в родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть ховатися.
Через сім років померла його мати, залишивши сина на виховання батькові (людині черствій, суворій і недовірливій) і тітці Серафі, яких він ненавидів. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найбільш сильні враження і переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

Марлей помер. Скрудж зоставив Марлеве йменна на вивісці. І після Марлевої смерті над дверима при вході в контору було написано: Скрудж і Марлей. Всі знали торгову спілку, що звалася "Скрудж і Марлей".
Якось, перед одним з найкращих днів року, перед Різдвом, старий Скрудж сидів і працював у своїй конторі. Година була холодна, похмура.
— Будьте здорові, зі Святим вечором, з веселим Різдвом, дядечку! Щасти вам, Боже! — залунав зненацька радісний голос. То говорив Скруджів племінник, хутко ввійшовши в кімнату.
— Що за дурниці! — відказав Скрудж.
— Ну, та не гнівайтеся ж, дядечку! — сказав племінник.
— Як же мені не гніватися, — бурчав дядько, — коли той світ, де я живу, заселений Такими дурнями, як ти! "Радісне Різдво"! Не говори мені такого. На Різдво платять борги без грошей; воно показує, що чоловік став на рік старший і ні на одну годину Не став багатший; це той час, коли треба лічити по книгах і бачити, що кожна стаття за всі дванадцять місяців була проти нас.
— Коли б я міг робити так, як бажаю, — скрикнув Скрудж з лютістю, — то я б кожного дурня, що шляється та славить Христа, зварив разом з його різдвяною стравою й поховав би, застромивши йому ялинку в серце!

Прометей, прикутий до скелі, скаржиться на невдячність та свавілля новітніх божеств і пригадує, як він допоміг людям. Він наділив їх розумом, навчив ремісництву. "Не знали ні теслярства, ні підсонячних домів з цегли, а в землі селилися, мов комашня моторна, десь у темряві печер глибоких, сонцем не осяяних". Прометей навчив смертних арифметиці, письму "і творчу дав їм пам’ять". Він показав, як уярмити тварин, щоб вони допомагали у важкій роботі, як будувати кораблі. Та це ще не все! "Я їх навчив вигойні ліки змішувать, щоб цим перемагати всякі хворості". Прометей дав людям вогонь, показав, що глибоко попід землею сховані "скарби — залізо, мідь, срібло й золото".
Коли ж Хор радить не перейматися так справами людей, Прометей каже, що така його Доля, а її ніхто ще не зміг уникнути. Навіть Зевс. Але Прометей нікому не відкрив таємницю, коли Зевс царювати вже не буде.

Із самого початку оповіді автор роману залишає читачеві надію на нові пригоди: головний герой Джим Хокінс докладно розповідає сусідам про події, але прихованим залишається розташування острова, де ще зберігаються невивезені скарби.
Події починають розгортатися з появою старого "морського вовка" у заїзді "Адмірал Бенбов", де він і оселився у батьків головного героя Джима Хокінса. Ніхто не знає його імені, лише відомо, що він — капітан у минулому, та ще й із крутим норовом.

Серед безкраїх просторів океану на острові Куба загубилося маленьке селище, де живуть самі рибалки, і все життя пов’язане тут з морем. Головний герой повісті, старий рибалка на ім’я Сантьяго, напевне найстаріший з тих, хто промишляв сам-один на своєму човні на Гольфстрімі. Уже 84 дні він повертався без риби. Перші сорок з цих днів разом з ним ходив у море хлопець, але потім батьки веліли Маноліну виходити в іншому човні, бо рибальська вдача відвернулася від старого Сантьяго. Але хлопцю було шкода старого, він приходив на берег і допомагав йому: ніс багор, гарпун або парус. «Вітрило було полатане мішковиною і, згорнуте, скидалося на прапор вщент розбитого полку».

Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
Пагубний гнів, що лиха ахеям багато накоїв:
Душі славетних героїв навіки послав до Аїду.
Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу
5 Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась,
Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами
Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.
Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?
Син то Зевса й Лето, Владарем тим розгніваний тяжко,

— А поворотись-ка, сын! Экой ты смешной какой! Что это на нас за поповские подрясники? И эдак все ходят в академии? — Такими словами встретил старый Бульба двух сыновей своих, учившихся в киевской бурсе и приехавших домой к отцу.
Сыновья его только что слезли с коней. Это были два дюжие молодца, еще смотревшие исподлобья, как недавно выпущенные семинаристы. Крепкие, здоровые лица их были покрыты первым пухом волос, которого еще но касалась бритва. Они были очень смущены таким приемом отца и стояли неподвижно, потупив глаза в землю.
— Стойте, стойте! Дайте мне разглядеть вас хорошенько, — продолжал он, поворачивая их, — какие же длинные на вас свитки!1 Экие свитки! Таких свиток еще и на свете не было. А побеги который-нибудь из вас! я посмотрю, не шлепнется ли он на землю, запутавшися в полы.

Головний герой поеми поет Данте починає свою подорож із темного, страшного лісу. На його шляху з’являються перешкоди — алегорії людських вад: леопард, лев і вовчиця. Беатріче посилає йому на допомогу улюбленого поета Вергілія, автора поеми «Енеїда». Він буде поруч із Данте протягом мандрівки по Пеклу. Поет спочатку навіть злякався, але зібрав рештки рішучості, і вони вирушили до брами.

Серед тих, кому судилося "Розстрiляне Безсмертя" постає талановитий поет Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 лiт (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, вiн був заарештований i зiсланий до концтабору на Соловки, там i помер.

Скiльки їх, молодих, талановитих, люблячих свiт i життя, розтоптав чобiт сталiнських iнквiзицiй?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сiтi людоловiв. З особливою ретельнiстю полювали на опозицiйний талановитий свiт мистецтва, на духовну елiту з її життєтворчим духом.

Євген Плужник - людина iз вершин незвичайного таланту, тихої вдачi, стриманий, навiть обережний. Тримався незалежно, i цього було досить...

На карті літературного неба з'явилась ще одна маленька зоря — місто Коломия, осяяне славою Андрія Чайковського. Світилась вона впевнено і довго. Світить і тепер — крізь час і простір. Здавалося б, минуло... А залишилось щось особливе — пам'ять. Відкинувши величні та скороминущі події з життя цієї непересічної людини, бачимо його душу, його біль і переживання. Адже Андрій Чайковський — не просто Людина. Він — яскрава зірка, приклад для інших. Приклад людяності, високого духовного лету і дару від Бога.

Казка у Франковій творчості, та й загалом у художній літературі, виступає не тільки як генологічна категорія (тобто самостійний жанр, як-от більшість казок про тварин зі збірки “Коли ще звірі говорили”, або ж домінантний чи рецесивний генологічний чинник у скомплікованих жанрових структурах – казках – поемах, казках – драмах, казках – притчах тощо), а й функціях паратексту (як компонент заголовкових і під заголовкових структур) та факультативного елемента поетики, додаткового (отже, не жанротвірного) образотворчого засобу. Тому слід розрізняти власне казку як поняття генологічне й казковість, яке поняття ейдологічне, як тип образності.

Ім’я Григорія Порфировича Кочура (1908–1994), довголітнього політичного в’язня сталінських таборів, літературознавця, поета-перекладача, який стояв на засадах національного перекладацтва, широко відоме світові. Він мав неперебутній хист перекладача, енциклопедичні знання, феноменальну пам’ять, володів багатьма мовами світу, належав до когорти справжніх митців художнього перекладу. Його переклади виданих творінь світової літератури охоплюють простір двадцяти шести століть (починаючи від Архілоха, VII ст. до н.е.) і чотирьох континентів — Європи, Південної і Північної Америки та Азії, — 30 літератур світу, — Сапфо і Горація, Дж.Леопарді й Дж.Унгаретті, П.Верлена й Сан-Жон Перса, Г.Лонгфелло й Е.Дікінсон, А.Міцкевича й Ю.Тувіма, В. Шекспіра і Й.В.Гете та ще багатьох інших. Перекладав тільки з оригіналу, підрядників не визнавав. Але діапазон його творчости цим не обмежується. Він автор численних статей про класиків, літературних рецензій, передмов до українських видань поезії, дописів в «Українській Літературній Енциклопедії» тощо. Видав збірку оригінальних поезій «Інтинський зошит» (1989). Григорій Порфирович учень Миколи Зерова і непохитний послідовник його передового світогляду. Належав до покоління інтелігентів кінця 30-х — початку 40-х років, які несли в собі духовність української нації і яких не змогли зламати ні каторжні табори, ні розстріли, ні постійне переслідування. Своєю працею він збагатив українську літературу, був безкорисливий, порядний і працьовитий — без галасу робив свій посильний внесок у скарбницю української культури. Не шкодуючи часу, завжди йшов назустріч молодим поетам, навчав перекладацькій майстерності. Він лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, ім. Максима Рильського, нагороджений медаллю ім. Михайла Грушевського.

Г.Ф.Квітка-Основ’яненко жив і писав у той час, коли відбувалося становлення нової української літератури. Засновник української прози і визначний драматург, він формувався як митець під впливом усього розмаїття суспільних, літературних, мистецьких явищ свого часу, серед яких найвизначнішим було Просвітництво – могутній ідейний рух, представлений трактатами і художніми творами. В них висвітлювалися основні принципи просвітительської естетики, втілені у художніх явищах класицизму, сентименталізму, просвітительського реалізму.

Відповідно до визначення, виховання є процесом організованого й цілеспрямованого впливу на особистість і поведінку дитини. Виховання - одна зі сторін научіння, ще один аспект соціалізації дитини. Виховання та навчання можна розглядати як соціальне замовлення суспільства, оскільки саме результат цього процесу - людина, адаптована (чи неадаптована у випадку неуспішного виховання) до життя в суспільстві.

У багатьох ситуаціях під час спілкування людина зіштовхується з тим, що її слова, її бажання і спонукання якось неправильно сприймаються співрозмовниками, "не доходять" до нього. Іноді навіть складається враження, що співрозмовник захищається від нас, від наших слів і переживань, що він зводить якісь перешкоди, захисні спорудження, бар’єри і огорожі на шляху спілкування. Проходячи через накопичення цих бар'єрів, наші слова частково застряють у них, частиною змінюються до невпізнанності, частиною западають у якісь закутки так, що знайти їх потім неможливо. Тим часом бувають і такі ситуації, коли те, що ми говоримо, не наштовхується на перешкоди, коли шлях для того, що передається, відкритий і досягається повне взаєморозуміння. Людина не може жити без спілкування, щодня вона змушена обмінюватися інформацією з іншими людьми, повинна знаходити спільну мову з колегами по роботі, в сім’ї, в інших суспільних сферах. Однак кожна людина по-своєму сприймає інформацію, тому не завжди можна знайти спільну мову з тим чи іншим співрозмовником. У даному випадку слід розглядати таке явище – як бар’єри спілкування, які мають, в першу чергу, психологічний характер.

Серед методів збору первинної інформації в соціології особливе місце посідає метод опитування.
Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповіді респондентів на сформульовані соціологом питання, які випливають з цілей і завдань дослідження.
З його допомогою можна одержати інформацію, не завжди відображену в документальних джерелах чи доступну прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним джерелом інформації є людина - безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методові, значно багатша і загалом надійніша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню й аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. Достоїнством методу опитування є також його універсальність. Вона полягає в тому, що при опитуванні реєструють і мотиви діяльності індивідів, і результати їх діяльності. Все це забезпечує методові опитування переваги, не властиві ні методові спостереження, ні методові аналізу документів.

Ідея прогресу, що розробляється спочатку в соціальній філософії, одержує поступово природничонаукове підтвердження. Особливе значення в цьому плані мала концепція еволюційного розвитку в біології. Після виходу у світ робіт Ч. Дарвіна ідея еволюціонізму міцно затверджується у філософії і науці, стимулюючи формування нових дослідницьких програм і методологічних установок. Проникає ця ідея і в соціологію, визначаючи теоретичний статус науки, що зароджується, акцентуючи увагу дослідників на генетичному поясненні явищ, що вивчаються. В цій своїй спрямованості соціологія тісно стулялася з історичними дисциплінами, націленими на вивчення первісних формацій, етнографії, фольклору і т.д. Тому як представники цього напряму в соціології виступали не тільки чисті соціологи, але і ряд видних фахівців в області допоміжних дисциплін історії.

Стан і розвиток суспільства визначається значною кількістю та складом його населення, його трудовими можливостями, рівнем та якістю життя. Показники кількості, складу, динаміки населення, рівня його життя дають змогу судити про можливості соціально-економічного розвитку країни, його тенденціях, вказують державі заходи, які необхідно вжити для розвитку народонаселення. Саме населення країни є джерелом ресурсів для праці, носієм конкретних економічних відносин.