Зигмунд Фрейд народився 6 травня 1856 року в Фрейберзі, провінційному місті, в сім'ї дрібного торговця. Незабаром сімейство Фрейдів переїхало в Лейпціг, а потім до Відня. З.Фрейд ріс в сім'ї, в якій релігійні традиції і звичаї вже втратили силу. Його батько дотримувався ліберально-просвітницьких поглядів і, а твердженням домашніх, був “закінченим вільнодумцем”. Ще до народження сина він перестав відвідувати синагогу, а згодом і зовсім відмовився від культових і побутових розпоряджень іудаїзму. Під впливом батька в хлопчикові рано прокинулася любов до книг і пристрасть до знань. Він отримав типову для вихідця з дрібнобуржуазної єврейської сім'ї освіту: приватна школа, гімназія, університет.

Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, яке розкривало б та пояснювало поряд із механізмами функці-онування людської психіки також і закономірності суспільного розвитку. Але з часом його теоретичні положення та установки почали застосо-вуватись у філософії для пояснення особистісних, культурних та соціальних феноменів. Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояснюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспекти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний. Розглянемо зміст першого та другого аспектів психоаналізу. Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856—1939). Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класичного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намітилась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкрити таємницю буття людини, виходячи лише з її природних характеристик.

На кінець XVI- початок XVII ст. буржуазні виробничі відносини настільки розвинулися в рамках феодального суспільства, що стали можливими успішні спроби буржуазії політично оформити переворот, який вже фактично відбувся в базисі. Наприкінці XVI ст. перемагає буржуазна революція у Нідерландах, в середині XVIІ ст. - у Англії. Народжується новий клас буржуазія. Економічна діяльність, інтереси реально практичного життя ведуть до дійсного пізнання світу, в тому числі природи, до орієнтації на пізнання, яке б не було засновано лише на цитатах із Біблії, а яке опиралось на практичний досвід. Для формування науки Нового часу, характерна орієнтація на пізнання дійсності, що опиралася на відчуття. Одночасно перед філософами і вченими потає питання про сутність і характер самого пізнаня, що приводить до підвищення значення гносеологічної орієнтації Нової філософії.

Восени, 1568року на півдні Італії в маленькому місті Стіло дружина чоботаря Джеронімо Катарінелла народила хлопчика. Новонародженого назвали Джованні Доменіко. А пізніше, коли він став ченцем, йому в честь святого Фоми Аквінського дали ім’я Фома, Томмазо. А ще з дитинства в нього було прізвисько в пам’ять одного з прадідів - Кампанелла, що значить дзвін. Під ім’ям Томмазо Кампанелла він і увійшов в історію. Він був філософом. Відомим всьому світу, користувався повагою кардинала Рішельє,астрологом, який навіював забобонний страх папі Урбану VIII, глибоким політиком, що насмілювався звертатися з порадами і рекомендаціями до європейських государів, бунтарь, змова якого ледве не порушила основи іспанського ланування в Південній Італії, поет і вчений, реформатор і утопіст, знайомством з яким гордилися найосвіченніші люди Франції, Німеччини й Італії.

Німецьке Просвітництво в широкому розумінні, є складна суміш думок і переконань. "У другій половині XYІІІ ст., - говорить Целлер, - виник зі змішання різних даних у філософії епохи елементів той напрям думок, який, оскільки він представляється у формі наукової рефлексії, звичайно називають у більш вузькому змісті філософією німецького просвітництва Але якщо брати всю епоху в цілому і шукати її самородних коренів, то вони виявляться переважно лежачими у вольфовському раціоналізмі. "Вольф, - констатує Гегель, - переважно в загальному інтелектуальному розвитку німців придбав великі, безсмертні заслуги; його можна насамперед назвати вчителем німців. Можна сказати, що Вольф уперше приручив (eіnheіmіsch gemacht hat) у Німеччині філософствування". Вольф вперше в Німеччині створив систему, що охопила основні області філософського знання. Філософ-раціоналіст був обраний іноземним почесним членом Петербурзької Академії наук (1725). Послідовник Лейбніца видатний німецький філософ Христіан Вольф (1679-1754), який доопрацьовує лейбніцівську філософію до рівня раціоналістичної схематичної доктрини, створює завершену формальну філософію здорового глузду на базі уявлень про розум.

Анрі Бергсон був ведучим французьким філософом нашого століття. Він уплинув на Вільяма Джемса й Уайтхеда і значно впливав на французьку думку. В основному вплив філософії Бергсона було консервативним, воно легко узгоджувалося з рухом, що досяг кульмінації у Віші. Філософія Бергсона на відміну від більшості систем минулого дуалистична. Світ для нього розділений на двох у корені різні частини: з одного боку - життя, з інший матерія, чи вірніше, те інертне “щось”, що інтелект розглядає як матерію. Весь всесвіт є зіткнення і конфлікт двох протилежних рухів: життя, що прагне нагору, і матерії, що падає вниз. Життя є єдина велика сила, єдиний величезний життєвий порив, даний единожды, на початку світу; зустрічаючий опір матерії; що боре щоб пробитися через матерію; поступово довідається, як використовувати матерію, за допомогою організацій; розділений перешкодами на який він наштовхується, на різні плини, як вітер на куті вулиці; придушува частково матерією внаслідок тих змін, яким матерія його піддає: усе-таки завжди- сохраняющий свою здатність до вільної діяльності, завжди що боре, щоб знайти новий вихід; завжди шукаючої більшої волі руху між ворожими стінками матерії.

На кінець XVI- початок XVII ст. буржуазні виробничі відносини настільки розвинулися в рамках феодального суспільства, що стали можливими успішні спроби буржуазії політично оформити переворот, який вже фактично відбувся в базисі. Наприкінці XVI ст. перемагає буржуазна революція у Нідерландах, в середині XVIІ ст. - у Англії. Народжується новий клас буржуазія. Економічна діяльність, інтереси реально практичного життя ведуть до дійсного пізнання світу, в тому числі природи, до орієнтації на пізнання, яке б не було засновано лише на цитатах із Біблії, а яке опиралось на практичний досвід.

Вся історія індійської філософії - це безперервний діалог з традицією. У культурі сучасної Індії є риси будь-якого періоду історичного минулого. Зв'язок старого і нового, співіснування найдавніших релігій і науки - невід'ємна частина духовного життя Індії, її світогляду та її філософії. Аспект часу в історії філософської думки Індії завжди відігравав лише підпорядковану роль. Тому немає історії індійської філософії, а будь-яка історична періодизація розглядалася як умовність. Але філософія залишається невід'ємною частиною життя індійця - завжди сучасною і завжди життєвою. Усі давні школи філософії, як і раніше, мають послідовників, для яких традиція - не тільки частина культури мислення, а й способу життя. Міфи і перекази, прозріння пророків і натхненна поезія вед - усе це не розповіді минулого, а живий досвід, актуальний для кожного покоління.

Надворі початок XXІ ст., а інтерес до проблеми людини не спадає. Здійснюваний тепер цивілізований поворот, трансформація індустріальної цивілізації в інформаційне суспільство різко підвищують роль людської індивідуальності, творчого початку в людині, у розвитку всіх сфер суспільства. Відхід з історичної сцени домінуючих ще недавно тоталітарних режимів, минула і триваюча деколонізація, тенденція переходу до соціальне орієнтованого, демократичного і правового суспільства, катастрофічне падіння матеріального і соціального статусу людини - ось важлива особливість і характерна риса сучасності. Відбуваються наполегливі спроби створити так звану розуміючу соціологію, психологію особи та ін. Адже сучасна наука формує так звану картину Всесвіту, філософія ж є теоретичне відображення світогляду, де картина Всесвіту є лише миттю, для неї характерний об'єктивний підхід, є холодною відомістю даних про Всесвіт, взятому самого по собі, без людини. В картині Всесвіту відсутня свобода, спонтанність, творчість. Філософія ж - стержень світогляду, відображає відносини і ставлення людини до Всесвіту. Це не просто знання, а знання, що мають цінності, це знання, що допомагають досліджувати Всесвіт і сенс буття людини. Людина ж для науки, філософії не просто річ серед речей, а суб'єкт, здатний до зміни Всесвіту і самого себе.

Леся Українка — славна дочка українського народу, видатна письменниця, полум'яна патріотка своєї вітчизни. Її ім'я займає одне з почесних місць в історії суспільно-політичної думки на Україні кінця XIX і початку XX ст. Все своє життя, величезний талант і непохитну волю вона віддала справі боротьби проти всякої експлуатації, за визволення трудящих, знищення соціального і національного гноблення, встановлення таких суспільних відносин, які забезпечили б справжнє народовладдя, свободу і розквіт духовних сил трудящих — такий ідеал Лесі Українки, за який вона пристрасно боролася на протязі всього свого життя. Всі думки і прагнення Лесі Українки, кожний крок в її практичній діяльності і творчості були зв'язані з визвольним рухом. Бадьорі і сповнені оптимізму твори Лесі Українки були закликом до героїчної боротьби проти всього старого і віджилого, за світле, щасливе життя трудящих. Протиставляючи поетичний голос Лесі Українки іншим, Іван Франко відзначав: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сії слабосилої, хорої дівчини...