Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Законом “Про підприємства в Україні” (ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб — (суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. "Про банкрутство” (Відомості Верховної Ради України. — 1992 — №31. — Ст. 440). Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється також і законодавством України про організацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження У справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону “Про банки і банківську діяльність”. Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття якого містить стаття 1 Закону “Про банкрутство”. Це пов'язана з недо-статністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для нього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобо-в'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністратив ної відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і на­слідками не тягне за собою кримінального покарання. Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адмі ністративну відповідальність. Друге вихідне положення полягало в тезі про те, що притягнення до адміністратив ної відповідальності можливе тільки при порушенні норми адміністративного права. Проте сучасна юридична практи ка довела, що ці відправні позиції не завжди вірні. Дослі­дження Інституту адміністративної відповідальності свід чать про те, що вона настає, по-перше, при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-друге, при порушенні норм не тільки адмініст ративного права.

Принципи і гарантії адвокатської діяльності. Відповідно до Закону адвокатура України є добровільним професійним суспільним об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, волевиявлень і представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різну юридичну допомогу. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Їй установлено, що професійгі права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється яке-небудь втручання в адвокатську діяльність, вимогу від адвоката відомостей, які складають адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть допитуватися як свідки. Не допускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, наслідку, суду на правову позицію адвоката в справі. Кримінальна справа проти адвоката може бути відкрита тільки Генеральним прокурором, його заступниками й обласними прокурорами.

Фахівці відзначають тенденцію централізації низки важливих функцій адвокатури, які в останнє десятиріччя знайшли відображення в структурі адвокатури Франції, що раніше прибічниками колегій адвокатів традиційно наводилася як країна, яка має бути для України взірцем і прикладом для наслідування. І дійсно, протягом довгого періоду Франція, на відміну від Англії, Нідерландів, Бельгії, Данії тощо, чітко і послідовно втілювала структуру розмежованої за регіональним принципом адвокатури, де “монополістами” в реалізації всіх функцій адвокатури були регіональні колегії адвокатів, абсолютно не зв`язані одна з одною, незалежні у виробленні власних правил професії, освітніх вимог, програм навчання майбутніх адвокатів, представництві адвокатури у відносинах з іншими органами. Але життя підказало, що сваволя в кожному окремому “адвокатському князівстві” щодо суттєвих питань регулювання професії призводить до негативних наслідків, а відсутність єдиного представницького центру утруднює оперативне і дійсно в національному масштабі вирішення загальних проблем адвокатури на державному рівні.

Міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середо-вище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Міліція — це єдина система органів, яка входить до структури Міністерс-тва внутрішніх справ України. Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані в установленому порядку.

Розширення сфери договірного регулювання суспільно-трудових відносин потребує всебічного дослідження трудових прав учасників трудового договору. В теорії цивільного права договірне регулювання суспільних відносин пов’язується з певними умовами, які становлять зміст договору і без яких такий договір не можна вважати укладеним. Такі умови прийнято називати істотними. Істотність тих чи інших умов, як правило, вирішується в законодавчому порядку. У трудовому законодавстві, на відміну від того ж цивільного чи земельного законодавства, таких умов для трудового договору не передбачено. Хоча термін “істотні умови” також притаманний трудовому законодавству, він вживається дещо в іншому контексті, зокрема, коли йдеться про “істотні умови праці” (п.6 ст.36 КЗпП України). Важливо зазначити, що поняття “умови трудового договору” і “умови праці” є не однозначними. Л.Ю.Бугров з цього приводу зазначає, що ці два поняття співвідносяться, як ціле і його частина (широке і більш вузьке поняття).

Актуальність теми дослідження. У VI ст. до н.е. стародавня Вавилонська держава загинула, однак важливо знати її історію, використовувати її досвід, вивчати закони, за якими жили вавілоняни, і пам'ятати, що цей народ залишив людству в спадщину. По-перше, саме вони винайшли письмо. Вавилонське клиновидне письмо є найдавнішим у світі. Цим письмом користувалось багато народів – від Вірменських гір до Перської затоки, від Егейського моря до кордонів Індії. Воно виникло майже на 500 років раніше від єгипетського. По-друге, вони заснували і розвинули землеробство, перші почали вирощувати пшеницю, ячмінь, льон, горох, яблука, виноград, перші приручили тварин і перші почали застосовувати плуг і борону. По-третє, найдавніші міські поселення виникли саме у південній Месопотамії. Народи Месопотамії поклали початок обробці металу й дерева, розвиткові ремесла й міжнародної торгівлі. Вони перші винайшли й застосували колесо, що, за висловом знаменитого дослідника Межиріччя Марконі, було справжньою революцією у розвитку продуктивних сил. По-четверте, вражаючими є їхні досягнення в галузі науки, зокрема математики, астрономії, медицини. У Месопотамії вперше відкрили множення, ділення, піднесення до степеня, дріб, добування кореня. Вавілоняни склали таблицю чисел, зведених до другого й третього степеня, винайшли принцип позиційної системи чисел, до чого додумались тільки сучасні вчені. За їх формулами ми обчислюємо площу трикутника, прямокутника, об'єм куба, призми, конуса. Вони поділили коло на 360 частин і ввели градуси, які тепер використовують у всьому світі, обчислили тривалість року в днях, ввели поняття місяця, місяці розділили на 4 тижні, а тиждень – на 7 днів, назвавши кожен з них окремою назвою. Вони поділили добу на години (24), годину на хвилини (60), а хвилину на секунди. Вони знайшли земну вісь.

З моменту винаходу людством механічних засобів пересування і по наш час у всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей господарства та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни. Тому державна політика становлення та розвитку транспортного комплексу України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України до європейської і світової транспортної системи.

Приступаючи до вивчення курсу «Історія політичних і правових вчень», необхідно, насамперед, з'ясувати його предмет і метод, місце серед юридичних та інших гуманітарних дисциплін, практичне значення за умов побудови в Україні основ правової держави і громадянського суспільства. Як відомо, такі категорії, як «держава» і «право», вивчаються багатьма науками, зокрема філософією, соціологією, політологією, але найглибше їх досліджують різні галузі юридичних наук, серед яких значне місце посідає «Історія політичних і правових вчень». Це одна з теоретико-історичних дисциплін, які мають світоглядний характер. З одного боку, цей курс пов'язаний з дисциплінами історичного циклу - «Історією держави і права зарубіжних країн», «Історією держави і права України», а з іншого - з дисциплінами теоретичного циклу, зокрема з «Теорією держави і права». Тому, приступаючи до вивчення цієї дисципліни, необхідно засвоїти, що вона має два аспекти: історичний і теоретичний, адже досліджує особливий предмет - історію виникнення і розвитку теоретичних знань людства про державу, право й законодавство. Але слід підкреслити, що предметом дослідження «Історії політичних і правових вчень» є не всі знання про державу чи право, а лише ті, що їх було теоретично обґрунтовано та концептуально викладено, які за пізнавальною глибиною й цінністю перевершують повсякденні форми відображення політико-правової дійсності, де основою є життєвий досвід, почуття та емоції. Тому до предмета, що ми вивчаємо, не можна віднести всі без винятку міркування окремих науковців, державних, політичних діячів, стосовно права або держави, які не розроблені до рівня самостійних теорій, а являють собою лише погляди з окремих проблем цих суспільних феноменів.

Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства, здійснюваний шляхом утвердження гідності кожної особи, нації , а також політично плюралізму як найвищих суспільних цінностей.
Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни “ демократична держава“ і “правова держава“. При цьому одні виходять з бажання підкреслити , що , проголосивши себе суверенною і незалежною , Україна стала й демократичною правовою державою , а інші – з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи. В основу правової держави закладена рівність влади, громадянина, товариства і права, їхня правова рівність перед законом. Вища влада в правовій державі - влада закону, якому рівною мірою підпорядковуються усі: від вищих посадових осіб держави, органів державної влади до рядових громадян. Людина як суб'єкт права вільна розпоряджатися своїми силами, спроможностями, майном.