Не дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається сьогодні досить актуальною в світі. Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу - країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість ї життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн - добробут людства і безпека світу в цілому залежать від успіхів економічного по ступу всіх держав світу, в тому числі країн, що розвиваються. Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії: виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення, однак проблема бідності залишилася в багатьох країнах стояти досить гостро.

Людина – істота соціальна, тобто живе в колективі. Тому її цікавлять інші люди і власне місце серед них. Хтось цікавиться проблемою влади над людьми, хтось намагається позбутися комплексів, усім подобатись і нарешті здобути владу над собою. Тому дуже багато людей, а може, навіть більшість, пройшли через захоплення психологією. Так почався і мій власний шлях до соціальної роботи. Стосунки з друзями і знайомими давали мені усі підстави вважати себе дуже чутливою людиною, здібної до емпатії, співчування. Тому я завжди думала про те, що варто було б зайнятися психологією. Єдиним можливим варіантом для здійснення цієї мети у НаУКМА мені здавалася Школа соціальної роботи. Але ті думки були ще невиразні й несерйозні, тим більше, що у мене не було чіткого уявлення про цю магістерську програму і соціальну роботу взагалі. Усвідомлення того, що я хочу займатися саме цим надійшло несподівано після одного страшенно нудного і марудного процесу – отримання втраченого паспорта. Змучившись у бюрократичноих цілоденних безглуздих чергах я відчула необхідність займатися чимось корисним, тобто професією, яка давала б мені змогу побачити реальні результати моєї праці. З цього погляду соціальна робота є найкращим можливим втіленням креативної енергії. Проте, останні сумніви щодо правильності вибору шляху минули після практичної волонтерської роботи, спілкування з досвідченими соціальними працівниками. Насправді, навряд чи люди займалися б цим, не отримуючи ніякої віддяки. Які ж позитивні риси я бачу для себе.

Етносоціологія виникла на межі етнографії і соціології (етнос - народ), ця молода соціологічна наука досліджує походження, суть, і функції етносів, їх взаємодію і механізми входження іх у систему соціальних відносин.
Саме термін в науку введено у 30-ті р.р. XX ст, Р, Турнвальдом. Етногенез розглядає процеси розвитку різних етнічних спільнот (теорія етногенезу Л.М.Гумільова). Поглиблено поняття етносу, роду, плем'я, народності, нації ми розглядали в політології, в темі "Етнополітика", де відзначали 2 тенденції в розвитку етносів: диференціація та інтеграція; що нація -це найбільш розвинена етнічна спільність; значення соціально-економічних, політ ичних і духовних чинників у розвитку нації; поняття національної психології, національної свідомості і національного характеру, утворення державності як найвищий ступінь національного розвитку, особливості національної політики.

Влада - явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організованої спільності людей є боротьбою між владою і хаосом. У найширшому значенні влада - завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, групами, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності - політичної, економічної, правової. Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

В останню чверть ХХ століття предметне коло етики науки визначилося як осмислення тих норм, які мають спрямовувати не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або визначати вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину.
Якщо говорити про становлення і утвердження статусу проблем етики науки в структурі філософії науки, то треба означити 70-ті роки як той час, коли проблеми етичного смислу наукових досліджень в певних галузях природознавства привернули увагу світової наукової спільноти. Це було пов"язано з розвитком молекулярної біології і генної інженерії. Етичні проблеми, які виникли в зв"язку з названими галузями біології, було визначено як "виклик біології по відношенню до філософії".

У сучасних умовах дослідження проблем суті науки, її гуманістичних, світоглядних, методологічних основ, шляхів розвитку і функціонування в різних соціальних системах, глибини і характеру впливу на суспільне життя і долю людства набула величезну актуальність, велику теоретичну і, особливо, практичну значущість. Це зумовлене, насамперед, бурхливим ходом науково-технічної революції, що призвело до перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зростанню її всепроникаючого впливу на суспільне життя, глобалізації і суперечність її соціальних наслідків. Ніколи раніше людство не переживало такий відповідальний і важливий для його майбутнього період як на порозі третього тисячоліття. Історичний рубіж характеризується небувалим зльотом людського генія, проникненням науки в мікро- і макрокосмос, в глибинні основи життя природи і людини. У міру того як наука і техніка все більш відчутно перетворюються в фундамент сучасної цивілізації, прогрес науки і майбутнє людства нерозривно сполучаються в суспільній свідомості. Однак, наука сприймається аж ніяк не однозначно, багато які її відкриття і технічні новини розбурхують уяву, бентежать, а іноді і просто лякають сучасну людину, особливо коли мова йде про майбутнє. І це недивно. Сучасний науково-технічний розвиток викликав до життя ряд не тільки позитивних, але і негативних явищ, які придбали глобальні масштаби., Ось чому, наближаючись до рубежу третього тисячоліття, людство все з більшим напруженням роздумує над етичною, гуманістичною оцінкою ролі і призначення науки в суспільному житті. Питання про те, чи є наука силою, що служить інтересам і потребам людини, незалежно від соціальних умов її буття, або це демон, що вирвався з-під контролю людини і здатний її погубити, стали предметом загального обговорення.

В історії культури людства категорії часу та простору завжди функціонували як умови пізнання світу, його власного існування, «інструменти» культурно-практичного опанування дійсності. «...Основні форми всякого буття є простір і час,— зазначав Ф. Енгельс.— Буття поза часом є таке саме величезне безглуздя, як буття поза простором». Простір і час, що «пронизують» будь-яке явище, є «фрагментом» об'єктивного світу, відіграють важливу роль у від-окремленні кожної речі від іншої, конкретизації універсальних зв'язків кожної речі або явища з усім світом. «Ліквідація» простору або часу була б знищенням самого руху, а разом з цим — і матерії.

Проблема особистості – одна з найважливіших у сучасній соціології. Неможливо аналізувати соціальні процеси, функціонування і розвиток соціальних систем, не звертаючись до дослідження сутності особистості як суб’єкта соціальної поведінки та суспільних відносин, не вивчаючи потреб, інтересів, духовного світу особистості, не аналізуючи складних й різнобічних її зв’язків з соціальним мікро- і макросередовищем. Особистість вивчається різними науками. Філософію цікавить особистість як суб’єкт пізнання і творчості. Психологія аналізує особистість як стійку цілісність психічних процесів, властивостей. Соціолог вивчає особистість як елемент соціального життя, розкриває механізм її становлення під впливом соціальних факторів, механізм зворотньої дії на соціальний світ, її участь у змінах та розвитку суспільних відносин.

Після того як Україна стала незалежною, становище в українському спорті значно погіршилося, адже за часів Радянського Союзу велася значна фінансова підтримка з Москви і нам тільки варто пригадати ті славетні часи, коли наша збірна Радянського Союзу виграла кубок УЕФА в Мюнхенської Баварії чи виступ Радянської збірної по баскетболу на олімпіаді та ін. Адже до складу збірних чимало входило спортсменів з інших республік СССР в тому числі й з України. Але після розпаду все припинилося, держава звичайно виділяє кошти на спорт, але вони дуже мізерні і розприділяються в основному по обласних центрах, а в райони ці кошти навіть не доходять. Тому зараз вітчизняному спорту як ніколи необхідна допомога. Адже у нас не скільки не гірші спортсмени, ніж в інших країнах просто іноді підводить технічна сторона підготовки (недостатня кількість спортивного обладнання, погані умови, зимою проведення тренувань в неотеплених спортзалах, використання застарілого спортивного інвентарю, нестача коштів на проведення, навіть на поїздки на товаристські змагання і т. ін.). А якщо розглянути дитячий спорт, то фінансування ДЮСШ зовсім нікудишнє. Але ж справжніх спортсменів, які, можливо, в майбутньому будуть представляти нашу країну на змаганнях світового рівня потрібно готувати змалечку. Зараз почали відкривати багато різних спортивних гуртків, але вони майже всі платні і не кожен може дозволити собі, щоб його дитина там займалася, якщо вона і обдарована. Отже, основною метою організаторів є, перш за все, пошук спонсорів та меценатів, які б надали допомогу для проведення спортивних заходів.

Декілька років тому після переходу України до ринкової економіки відбулася комерціалізація значної кількості телевізійних каналів. Телевізійний ефір заповнили передачі, виготовлені в комерційних цілях і спрямовані на приваблення значних аудиторій глядачів, з метою отримання прибутку. Джерелом такого прибутку стала оплата рекламних роликів, які заполонили екрани. Зачасту така реклама, у вигляді закликів купувати продукцію або скористатись послугами, має дуже низьку якість. Товари розхвалюються з усіх боків, але іноді це не відповідає дійсності. Чомусь особливо часто з'являються ролики, які рекламують зубну пасту, шампуні та миючі засоби іноземного виробника. Перший час такий вид телепродукції привабив глядачів – спрацювала звичайна цікавість. Але згодом часто повторювані рекламні ролики з набридливими мелодіями, які до того ж переривають улюблену передачу або фільм почала значно дратувати. Реклама на телебаченні перетворилася на негативне явище серед основної частини населення. Дехто до неї пристосувався, у декого вона досі викликає відразу. Проте іноді рекламні ролики вирізняються серед їх основної частини. Це залежить від якості, змісту, використання гумору, оригінальності або деяких інших чинників. При проведенні своєї рекламної політики фірмам необхідно врахувати, як впливає телевізійна реклама на глядача, фактори такого впливу, що саме по собі покаже її ефективність та доцільність використання, допоможе відкорегувати в необхідному напрямку. Адже товаровиробнику не все одно, чи переконає він у рекламі потенційного споживача купити його продукцію, чи просто змусить переключитися на інший канал. Тільки споживач знає, якою вона повинна бути, щоб досягти мети.