[Сторінка 1] У 1201-1204 роках точилися війни галицько-волинського князя Романа Мстиславича за київський престол. Князь Роман посадив у Києві свого брата Інгвара Ярославича, затим — Рюрикового сина Ростислава. Таким чином Київ був під зверхністю галицького князя аж до смерті князя Романа 1205 року. У 1201 році народився Данило Романович. Крім нього, в родині князя Романа та княгині Анни був ще син Василько, також пізніше князь. 1211 року галицькі бояри під час однієї з усобиць виганяють княгиню Анну Романову з сином з Галича, а самі правлять від імені малолітнього князя Данила Романовича. Княгиня Анна Романова разом з сином Данилом перебували у вигнанні в Угорщині. У 1215 р. польський король Лешко відбив у князя Олександра Всеволодовича Галич і віддав місто галицьким князям Данилові та Василькові. У 1223 р. князь Данило Галицький збудував місто Холм, нову столицю держави, і перевів туди єпископат. Разом з іншими руськими князями Данило Галицький бере участь у битві з монголо-татарами на Калці. 1228 р. рiк пам’ятний смертю галицького князя Мстислава Удатного, усобицями між боярами за Галич, здобуттям галицького престолу Данилом. У 1239 роцi Данило Галицький оволодів Волинню, Києвом, посадив у Києві свого намісника воєводу Дмитра, став великим князем Київським. 1245 рiк Битва під Ярославом, у якій руські війська на чолі з Данилом Галицьким завдали нищівної поразки угорсько-польським військам, чим зміцнили єдність Галицько-Волинського князівства, що тривала майже 40 років. У 1249-1252 роках вiдбуваються походи князів Данила та Василька проти литовського князя Міндовга. Князь Данило бере участь у війні за герцогський престол, щоб закріпити його за сином Романом. У 1253 роцi Данило Романович прийняв королівський титул і став королем Русі.

[Сторінка 1] Пісня засвідчує трагічний кінець знаменитого гетьмана. А перші історичні джерела згадують про нього 1545 р. У цей час королівський комісар Лев Патій проводив люстрацію (ревізію) Волинського воєводства, її документи свідчать про те, що князь Дмитро Іванович Вишневецький особисто прибув до м. Кременець, де перебував королівський комісар, і показав, що у Кременецькому повіті він володіє помістями Кушнин, Підгайці, Окнин, Гараж, Камарин, Крутнів і Лопушне. Князь був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни з родини Олізарів. Необхідно зазначити, що родина Вишневеньких походила з нащадків великого князя литовського Ольгерда, котрі поріднилися з українськими магнатами, а згодом окатоличилися. Вишневецькі володіли величезними маєтностями в Україні. Батькові Дмитра 1541 р. були передані Канівське і Черкаське староства. 1551 р. їх старостою став Дмитро Вишневецький. Щоправда, ще до цього, як свідчать джерела, він судився з магнатом Чарторийським з-за якогось будинку у Вільно, отримав привілей на маєток Вонячин на Поділлі. Через рік, 1548 р., притягався до суду за «заподіяння кривди підданим королеви Бони». І вже після цих «лицарських» пригод у 1550 р. Дмитро прибув до Черкас.

[Сторінка 1] Палеоліт. Біля 600 000 років тому значна частина України була вкрита льодовиками. Перше зледеніння не досягло меж України, але друге своєю південною межею пройшло недалеко від Полісся та Чернігівщини. Трете зледеніння захопило вже значну частину України. Льодовики дійшли до підніжжя Карпат. Два величезних язики І спускалися до Дніпра, до Кременчука, та до Дону, устя Хопра та Медведиці. Льодова маса поволі посувалася на південь, проходячи від 3 до 5 км. на рік, в залежності від рельєфу місцевості. Величезні камені виривала вона з землі, відривала від гірських масивів і несла з собою, вигладжуючи їх по дорозі. Такими каменями, валунами, позначився кінець льодовика. У Києві, наприклад, лежить великий-валун із Фінляндії, менші валуни зустрічаються на полях Катеринославщини. В селі Сухі Горби на Лубенщині залишилися брили червоного граніту. Коли льодовики танули, на поверхні землі, звільненій від льоду, зароджувалося життя: з'являлися флора та фавна. Вони не були подібні до сучасних. Ліси кедрів, ялин, смерек, сосен вкрили територію України. Сибірський носоріг, печерний ведмідь, печерний лев, мамонт, бізон, слон-тригонтерій, гігантський олень - це головні представники фавни тих часів. Тоді ж на території України з'явилась і людина.

[Сторінка 1] Говорячи про цю людину, історики, зокрема, зазначають, що саме за її гетьманування «увійшло у козаків до звичаю обирати вільними голосами гетьманів». Хоча це й не зовсім так, бо ще раніше траплялися випадки, коли козаки самостійно обирали собі гетьманів, щоправда те ще не було традицією. І все ж Криштоф Косинський залишив свій слід в історії України, насамперед, завдяки тому, що був першим гетьманом, який очолив повстання козаків проти гніту польських і українських феодалів. Історичні джерела містять надзвичайно скупі дані, щодо біографії Косинського до 1591 р. Один із сучасників свідчить, що родом він був з Підляшшя, найімовірніше з тих дрібних шляхтичів, котрі шукали долі не серед багатої знаті, а козаків. З окремих свідоцтв можна дійти висновку, що жив Косинський на Запорожжі досить довго. Ще 22 травня 1586 р. Богдан Микошинський (називає себе в листі гетьманом Запорозького Війська) повідомляв старшину Підвисоцького, що отримав донесення «від Криштофа з Низу од Гавані й од городков», котрий начебто попереджав про наміри кримського хана переправитись з ордою через Дніпро і напасти на Україну. Не виключено, що, охороняючи з козаками кордони, Косинський, як представник козацької верхівки, разом з іншими козацькими проводирями дістав від короля грамоту «на пустиню Рокитну на Поросю». Однак, не маючи змоги залюднити та облаштувати надану йому землю, він комусь невдовзі її відпродав. Та й, очевидно, він краще почувався на боці козаків, ніж польської шляхти, бо коли 1587 р. в Україні розпочалися селянські виступи проти шляхетських гнобителів, був на боці повстанців.

[Сторінка 1] Іван Підкова (?- 16.06.1578, Львів) - козацький отаман і господар Молдавії. За підписом під єдиним збереженим у польському альбомі початку XVII ст. портретом Підкови, він "був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочівку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота". У 1577р. разом з отаманом Яковом Шахом Підкова на пропозицію молдавських бояр, невдоволених правлінням поставленого турками господаря Петра Кульгавого, пішов у Молдавію, розбив військо господаря в кількох битвах і 29 грудня здобув Ясси. Підкову було проголошено господарем, але згодом турецько-волоська армія змусила козаків покинути Молдавію. У Немирові Підкову по-зрадницьки схопили слуги брацлавського воєводи Я.Збаразького (попередньо він підтримував Підкову). На вимогу турецького султана король Польщі Стефан Баторій наказав стратити козацького ватажка у Львові. Його було стято на площі Ринок 16 червня 1578 р. й поховано в Успенській церкві. Згодом козаки з почестями перевезли останки героя до Канева й поховали в монастирі під Чернечою горою над Дніпром. Діяльність Івана Підкови оспівана в козацьких думах, у поемі Т. Шевченка, творах румунського письменникам. Садовяну. Пам'ятники І. Підкові споруджено у Львові (1982) і Черкасах (1987).

[Сторінка 1] В епоху, в яку жили неандертальці, відбулось остаточне становлення людини. Близько 35 тис. років тому з'явились їхні нащадки, що вже належали до сучасного типу - «людини розумної». В Європі їх ще називають кроманьйонцями, за назвою грота КроМаньйон (Франція), де вперше було знайдено п'ять кістяків цього типу разом із кам'яними знаряддями праці та просвердленими раковинами. Фізичною будовою кроманьйонець нічим істотно не відрізнявся од сучасної людини. Техніка виготовлення знарядь праці й господарство кроманьйонців досягли вищого, ніж у неандертальців, ступеня розвитку. Вони виготовляли різноманітні знаряддя з каменю та кістки, прикраси, статуетки, що нагадують людину, фігури тварин. Основним джерелом добування їжі було полювання на великих тварин - мамонта, зубра, бізона, носорога, печерного ведмедя. Мисливська зброя стала досконалішою - з'явилися дротики, гарпуни, списокидалки. Кроманьйонці й далі споруджували житла на кшталт чуму чи яранги, а також землянки й напівземлянки. Як будівельний матеріал використовувалося дерево (жердини), кістки й шкури великих тварин. Так, на будівництво трьох жител й обладнання багаття в поселенні біля Межиріч на Середньому Дніпрі (Черкаська обл.) було використано 1753 кістки мамонта. Підраховано, що для спорудження цих жител потрібно було забити 110 мамонтів.

[Сторінка 1] Довгий час судити про писемність на Русі у ХІ-ХІV ст. можна було тільки на основі книжних пам’яток,таких як Остромирово євангеліє 1056-1057 рр.,та інших книг,переписаних найбільш грамотними людьми того часу.Напевне,тому склалася думка,що писемність на Русі привілегією вузького кола лиць-духовенства і феодальної верхівки. Ось чому при вивченні давньоруської писемності важливого значення набуває нові епіграфічні знахідки. Походження слов’янської і особливо східнослов’янської писемності ще не зовсім ясне.Це пояснюється не тільки відсутністю достатньої кількості ранніх пам’яток писемності,але і тим,що до нашого часу збереглися дві слов’янські абетки-глаголиця і кирилиця.Яка з них більш рання і яку винайшов Кирил-ось деякі із тих питань,над якими працюють лінгвісти в різних країнах. Учений-лінгвіст минулого століття І.І.Срезневський на основі власних досліджень і спостережень прийшов до висновку,що слов’яни починаючи з VI-VIII ст. користувалися для свого письма буквами візантійського уставу.В наш час ця думка була розвинута болгарським вченим Є.Георгієвим (1952).Він вважав,що на виділеному етапі розвитку писемності слов’яни,користувалися для письма грецькими буквами,поступово ослов’янився грецький (візантійський) алфавіт,добавивши до нього спеціальні буквенні знаки,необхідні для передачі фонетики слов’янської мови.Так виникло протокирилецьке письмо.

[Сторінка 1] Життя і політична діяльність Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного) багато в чому суголосна з історією України першої чверті XVII ст.— складного, все ще недостатньо дослідженого періоду. Це був час жорстокого соціального і наіонально-релігійного гноблення українського народу, бурхливого зростання визвольного руху, героїчних походів козаків на турецькі фортеці, нових явищ у розвитку культури тощо. Свідком і навіть безпосереднім учасником багатьох тогочасних подій став Петро Сагайдачний - особистість суперечлива й неоднозначна. Яких тільки епітетів - від піднесених до принизливих,- яких характеристик -справедливих і упереджених - не довелося вислухати йому за життя. Сагайдачний обирався гетьманом і знову втрачав гетьманську булаву, знаходив спільну мову з можновладцями й одночасно мав авторитет серед широких кіл козацтва. Його політична діяльність привертала увагу літописців та істориків, мемуаристів і поетів. І знову неоднозначність оцінок - від апологетики до прямого заперечення впливу гетьмана на події першої половини XVII ст.

[Сторінка 1] "Куди, куме, чимчикуєш?" – "На ярмарок", – "А ти куди, кумонько?" – "З ярмарку". Із села – на ярмарок, з ярмарку – до рідної оселі – ось те дорожнє коло, (часом єдине!), яким рухалося життя сільської людини. Купівля і продаж найприроднішим чином були присутні у її щоденних клопотах. Від хутора до хутора, від села до села і далі, до великих і малих міст пролягали шляхи, якими просувалися торговці різного ґатунку і ваги. Без них навіть у найлихіші часи не в'юнилися димки над хуторами, не стояли села, не дихали міста. "Усе ярмарище аж гуло від розмаїтого вселюддя. Дзвеніли горщики і коси, іржали коні, вигравала каракуль і миготіла намистом, летіла гривастими кониками і знову оберталася, ніби сама земля в дивному космічному оркестрі. А трохи далі дзвінкі ряди опішнянських гончарів. Тут і миски, й глечики, й макітри, куманці та свистки. Проти сонця виблискує майоліка, жовте, вишневе поливо, аж в очах миготить.

[Сторінка 1] Іван Степанович Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви. Майбутній гетьман народився в маєтку його батьків. Рік його народження залишається нез’ясованим. Деякі дані вказують на 1629 р., інші – на 1644-й, приблизно 1632 – 1639 рр. Іван Мазепа походив з дворянської родини, що здавна поселилася на Правобережній Україні. Його батько Адам-Степан Мазепа - Колединський займав велику посаду в окрузі Білої Церкви. Його мати теж походила із знаменитого українського роду Московських. Батьки мали українське коріння, про що свідчить насамперед те , що вони сповідували православну віру, як їхні пращури. Вони мали двоє дітей: доньку Олесю і сина Івана майбутнього Гетьмана. Щодо його дитячих років, то він зростав у час невпинних боїв козаків із Польщею. Ще змалку мусив він навчитися їздити верхи, володіти шаблею та засвоїти собі всі ті військові вправи, які, вабили нащадка козаків. А при цьому він не занедбував своєї освіти. Адже належав до інтелігентної рідні, де наука була завжди в пошані.

[Сторінка 1] Перші монографічні дослідження про життя і діяльність Х. Раковського з’явилися на Заході, в СРСР ця історична постать упродовж десятиріч залишалася невідомою для широкого загалу. Табу на згадування його прізвища в позитивному чи навіть нейтральному контексті державна партія зняла за якихось три роки до кінця свого існування. Після цього в Києві та Харкові вийшли друком присвячені йому книги, що дають уяву про роль цієї людини в історії України, Росії та Європи. Як же могло статися, що чужоземець посів таке визначне місце в новітній історії нашого народу? Наявні факти дають змогу об’єктивно оцінити позитивне і негативне в його діяльності. Щоб зайняти активну позицію в питанні про модернізацію суспільства в країнах Східної Європи, треба було стати революціонером. Кристю Станчев-Раковський став ним у 15-річному віці. До цього зобов’язувала й сімейна традиція.