[Сторінка 1]
![]() |
[Сторінка 1]
![]() |
[Сторінка 1]
Палеоліт.
Біля 600 000 років тому значна частина України була вкрита льодовиками. Перше зледеніння не досягло меж України, але друге своєю південною межею пройшло недалеко від Полісся та Чернігівщини. Трете зледеніння захопило вже значну частину України. Льодовики дійшли до підніжжя Карпат. Два величезних язики І спускалися до Дніпра, до Кременчука, та до Дону, устя Хопра та Медведиці. Льодова маса поволі посувалася на південь, проходячи від 3 до 5 км. на рік, в залежності від рельєфу місцевості. Величезні камені виривала вона з землі, відривала від гірських масивів і несла з собою, вигладжуючи їх по дорозі. Такими каменями, валунами, позначився кінець льодовика. У Києві, наприклад, лежить великий-валун із Фінляндії, менші валуни зустрічаються на полях Катеринославщини. В селі Сухі Горби на Лубенщині залишилися брили червоного граніту. Коли льодовики танули, на поверхні землі, звільненій від льоду, зароджувалося життя: з'являлися флора та фавна. Вони не були подібні до сучасних. Ліси кедрів, ялин, смерек, сосен вкрили територію України. Сибірський носоріг, печерний ведмідь, печерний лев, мамонт, бізон, слон-тригонтерій, гігантський олень - це головні представники фавни тих часів. Тоді ж на території України з'явилась і людина.
|
[Сторінка 1]
![]() |
Категорія: Історія України
[Сторінка 1]
![]() |
[Сторінка 1]
В епоху, в яку жили неандертальці, відбулось остаточне становлення людини. Близько 35 тис. років тому з'явились їхні нащадки, що вже належали до сучасного типу - «людини розумної». В Європі їх ще називають кроманьйонцями, за назвою грота КроМаньйон (Франція), де вперше було знайдено п'ять кістяків цього типу разом із кам'яними знаряддями праці та просвердленими раковинами.
Фізичною будовою кроманьйонець нічим істотно не відрізнявся од сучасної людини. Техніка виготовлення знарядь праці й господарство кроманьйонців досягли вищого, ніж у неандертальців, ступеня розвитку. Вони виготовляли різноманітні знаряддя з каменю та кістки, прикраси, статуетки, що нагадують людину, фігури тварин. Основним джерелом добування їжі було полювання на великих тварин - мамонта, зубра, бізона, носорога, печерного ведмедя. Мисливська зброя стала досконалішою - з'явилися дротики, гарпуни, списокидалки. Кроманьйонці й далі споруджували житла на кшталт чуму чи яранги, а також землянки й напівземлянки. Як будівельний матеріал використовувалося дерево (жердини), кістки й шкури великих тварин. Так, на будівництво трьох жител й обладнання багаття в поселенні біля Межиріч на Середньому Дніпрі (Черкаська обл.) було використано 1753 кістки мамонта. Підраховано, що для спорудження цих жител потрібно було забити 110 мамонтів.
|
[Сторінка 1]
Довгий час судити про писемність на Русі у ХІ-ХІV ст. можна було тільки на основі книжних пам’яток,таких як Остромирово євангеліє 1056-1057 рр.,та інших книг,переписаних найбільш грамотними людьми того часу.Напевне,тому склалася думка,що писемність на Русі привілегією вузького кола лиць-духовенства і феодальної верхівки.
Ось чому при вивченні давньоруської писемності важливого значення набуває нові епіграфічні знахідки. Походження слов’янської і особливо східнослов’янської писемності ще не зовсім ясне.Це пояснюється не тільки відсутністю достатньої кількості ранніх пам’яток писемності,але і тим,що до нашого часу збереглися дві слов’янські абетки-глаголиця і кирилиця.Яка з них більш рання і яку винайшов Кирил-ось деякі із тих питань,над якими працюють лінгвісти в різних країнах. Учений-лінгвіст минулого століття І.І.Срезневський на основі власних досліджень і спостережень прийшов до висновку,що слов’яни починаючи з VI-VIII ст. користувалися для свого письма буквами візантійського уставу.В наш час ця думка була розвинута болгарським вченим Є.Георгієвим (1952).Він вважав,що на виділеному етапі розвитку писемності слов’яни,користувалися для письма грецькими буквами,поступово ослов’янився грецький (візантійський) алфавіт,добавивши до нього спеціальні буквенні знаки,необхідні для передачі фонетики слов’янської мови.Так виникло протокирилецьке письмо.
|
[Сторінка 1]
![]() |
Категорія: Історія України
[Сторінка 1]
"Куди, куме, чимчикуєш?"
– "На ярмарок", – "А ти куди, кумонько?"
– "З ярмарку".
Із села – на ярмарок, з ярмарку – до рідної оселі – ось те дорожнє коло, (часом єдине!), яким рухалося життя сільської людини. Купівля і продаж найприроднішим чином були присутні у її щоденних клопотах.
Від хутора до хутора, від села до села і далі, до великих і малих міст пролягали шляхи, якими просувалися торговці різного ґатунку і ваги. Без них навіть у найлихіші часи не в'юнилися димки над хуторами, не стояли села, не дихали міста. "Усе ярмарище аж гуло від розмаїтого вселюддя. Дзвеніли горщики і коси, іржали коні, вигравала каракуль і миготіла намистом, летіла гривастими кониками і знову оберталася, ніби сама земля в дивному космічному оркестрі. А трохи далі дзвінкі ряди опішнянських гончарів. Тут і миски, й глечики, й макітри, куманці та свистки. Проти сонця виблискує майоліка, жовте, вишневе поливо, аж в очах миготить.
|
[Сторінка 1]
![]() |
[Сторінка 1]
![]() |
Увага!!! Вся інформація безкоштовна та опублікована з метою ознайомлення!