[Сторінка 1]
"Куди, куме, чимчикуєш?"
– "На ярмарок", – "А ти куди, кумонько?"
– "З ярмарку". Із села – на ярмарок, з ярмарку – до рідної оселі – ось те дорожнє коло, (часом єдине!), яким рухалося життя сільської людини. Купівля і продаж найприроднішим чином були присутні у її щоденних клопотах.
Від хутора до хутора, від села до села і далі, до великих і малих міст пролягали шляхи, якими просувалися торговці різного ґатунку і ваги. Без них навіть у найлихіші часи не в'юнилися димки над хуторами, не стояли села, не дихали міста. "Усе ярмарище аж гуло від розмаїтого вселюддя. Дзвеніли горщики і коси, іржали коні, вигравала каракуль і миготіла намистом, летіла гривастими кониками і знову оберталася, ніби сама земля в дивному космічному оркестрі. А трохи далі дзвінкі ряди опішнянських гончарів. Тут і миски, й глечики, й макітри, куманці та свистки. Проти сонця виблискує майоліка, жовте, вишневе поливо, аж в очах миготить.
Люди на ярмарку не лише купують речі, а й себе показують. Особливо молодь. Нарядні хлопці й дівчата ходять по головному ряду в червоних плахтах, у квітчастих спідницях, зі стрічками, вплетеними в коси, пов'язані барвистими хустками. Для них ярмарок не ярмарок, а дивне видовище і місце для знайомства.


Увага!!! Вся інформація безкоштовна та опублікована з метою ознайомлення!