Реферат на тему: "українська мова як суспільне явище"

[Сторінка 1] Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища — наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяльності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує певні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то мова — всі сфери соціуму як функціонального організму. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови. Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також може свідомо впливати на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР, США. Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій половині XVIII ст. зникла полабська мова. З тих же причин і приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Така сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у двох округах Німеччини (Дрезденському і Котбуському) розмовляють 100 тис. осіб. У США зникло чимало індіанських мов. Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивними законами. Так, наприклад, Тарас Шевченко є основоположником сучасної української літературної мови. Однак він створив не більше десятка слів і то переважно складних із уже наявних у мові простих слів (широкополий, хребетносилий, синємундирний тощо). Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані мови, показати, як ефективно можна використати те, що в мові існує. Значення мови для відновлення української державності в часи СРСР Наша мова зазнала утисків знаходячись під владою Російської імперії, а згодом СРСР. Внаслідок зросійщення за роки панування тоталітарного комуністичного режиму в СРСР зникло понад 90 мов; деякі й нині перебувають на стадії вимирання. Так, скажімо, водською мовою фінської групи в 1979 р. розмовляло лише декілька десятків людей старшого покоління в селах Лужиці, Піски, Кракольє і Межники Ленінградської області, Іжорською мовою фінської групи в 1979 р. розмовляли 244 особи старшого покоління (Кингисеппський і Ломоносовський райони Ленінградської області), хоч ця мова раніше мала писемність, її викладали в школах. Вепською мовою нині розмовляють 3 тис. осіб (Карелія, Ленінградська і Вологодська області), писемності не має, функції її обмежені побутовим спілкуванням, а отже, і перспективи її неоптимістичні. У часи тоталітарного режиму багато митців не могли реалізувати свій письменницький талант, а тому були змушені виїхати за кордон. Сьогодні понад 5 млн. осіб українського походження мешкає за межами України. Вони, з точки зору етнічної свідомості, поділяються на три групи. До першої групи належать ті, предки які покинули Україну три, чотири або й п'ять поколінь тому. Як правило вони вже не розмовляють українською мовою та мало контактують з різнями українськими націями До другої групи належать ті, що порвали стосунки з Батьківщиною одне чи два покоління тому. Вони знайомі з українською культурою шанують її, але мало дбають про її збереження. Найактивнішою є третя група до якої входять українці, котрі емігрували після Другої світової війни, та їхні діти, а також окремі представники. У 20-х - на початку 30-х років XX століття в колишній УРСР здійснено чимало заходів, спрямованих на те, щоб подолати відставання в розвитку певних стилів української мови. Квітневий пленум ЦК КП (б) У в 1925 р. виніс ухвалу "Про українізацію". Це було одним із важливих завдань культурно-національного будівництва в Україні. Українська мова ставала мовою не тільки красного письменства та публіцистики, а й мовою освіти, науки, врядування, проведення різних громадсько-політичних заходів. Особливо бурхливо та плідно розвивався офіційно-діловий стиль, який раніше не мав для цього належних умов. Проте в роки сталінських репресій, а ще більше в добу застою українська мова знову зазнала тяжких випробувань, була витіснена з багатьох сфер функціонування. Виправити становище був покликаний закон про надання українській мові статусу державної, ухвалений 26 жовтня 1989 року. Державність української мови підтверджена й 10-ю статтею Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року. 4.24 серпня 1991року була проголошена незалежність України. Одразу 140 країн визнали її незалежність. Державною мовою стала українська, що було затверджено в 10 статті Конституції України прийнятою Верховною Радою 28 червня 1996року. Але українською мовою розмовляють не лише в Україні, а й за її межами на всіх суходолах земної кулі, куди доля закинула наших краян. Українською мовою розмовляє наше представництво за кордоном, оскільки мова є обличчям держави. В першу чергу це дипломати, посли, Президент, представники нашої держави в різних міжнародних організаціях, українські науковці на конференціях… Отже, можна зробити висновок: спроба заборони української мови стала спробою ліквідації українського менталітету і в подальшому, поштовхом до активізації боротьби за державну незалежність. Відомі українські діячі внесли вагомий вклад в розвиток української мови, зокрема закордоном видавалися книжки українських письменників. Це були перші вогники, перші відомості про українську мову, отже українську націю. Ми знаємо, що в світі є мови міжнародного спілкування, зокрема англійська, арабська, іспанська, китайська, французька і російська. Їх вивчають у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах країн.