[Сторінка 1]
Ольга Кобилянська
Ольга Юліанівна Кобилянська — видатна українська письменниця кінця XIX — початку XX ст. Шукання нових шляхів, нових обріїв великою мірою позначилося на її самобутній творчості. Ольга Юліанівна народилась 27 листопада 1863 р. у м. Гура-Гумора на Буковині (нині Гура-Гуморулуй, Румунія) в родині дрібного службовця. У 1891 році родина оселилася у Чернівцях. Кобилянська закінчила чотирикласну школу з німецькою мовою навчання, а поза школою вчилася української мови. Писати твори почала у 80-х р. спочатку німецькою мовою: її зацікавлення — морально-етична проблематика, становище жінки в суспільстві, проблеми взаємин інтелігенції з селянством.
У 1886 році молода письменниця пише німецькою мовою оповідання «Вона вийшла заміж», яке лягло в основу повісті «Людина» (1892). Далі були твори, написані вже українською мовою, — «Царівна», «Некультурна» та ін.
Письменниця займається громадською роботою, стає однією з організаторок «Товариства руських жінок на Буковині», виступає з доповіддю «Дещо про ідею жіночого руху», пише ряд творів («Мужик», «Битва», «Природа», «Меланхолійний вальс», «Жебрачка»).
[Сторінка 1]
Автобіографічний елемент у ліричній драмі І. Франка
У 1896 році вийшла збірка поезій І.Франка, яка ще до цих пір викликає дискусії серед франкознавців. Причиною цих суперечок був сам автор, який до першого видання, тобто 1896 року, надрукував у вигляді передмови щоденника пристрасного закоханого, що пішов з життя через нерозділене кохання. А вже в другому виданні, яке побачило світ у 1911, сам автор говорить, що поезія його власна, а не того самогубця, і що цей щоденник взагалі є літературною підробкою. І ось постало питання, чи був насправді цей щоденник? Виявляється, що був. І відповідь на це питання ми знаходимо в нарисі Уляни Кравченко «Перший рік практики. Шкільний рік 1881/82» з циклу «Спогади вчительки».
У мемуарах письменниці не лише всебічно змальовується життя молодої дівчини на першій її шкільній практиці в повітовому містечку Бібрці на Львівщині, а й показано взаємини особистого характеру. Серед численних прихильників Юлії Шнайдер (справжнє прізвище та ім'я поетеси Уляни Кравченко] був і автор щоденника, що нас цікавить, — двадцятирічний вчитель Супрун. Після відмови Уляни одружитися, він прислав їй любовного листа-щоденника, а сам зник з містечка. В усних зізнаннях і в щоденникових юнак погрожував самогубством, але Уляна Кравченко в цьому не впевнена.
[Сторінка 1]
Микола Гоголь "Вечір проти Івана Купала" (скорочено)
Цю історію розказав нам д'ячок церкви. Він переповів те, що розказав йому дід.
В одному хуторі жив чоловік — пив, гуляв, а то раптом пропадав. Дарував дівчатам подарунки, і ніхто не смів відмовитися чи позбутися того подарунка — таким страшним був погляд у Басаврюка (так звали того чоловіка й підозрювали, що то сам диявол у людській подобі).
У козака Коржа був робітник Петро Безродний. Був би він добрим козаком, якби його одягти як слід у козацький одяг. І закохався Петро в дівчину-красуню — дочку свого господаря. Якось Корж побачив, що наймит із його дочкою Підоркою цілується. Розсердився він, прогнав робітника. А тут до них багатий лях став навідуватися, вже й про сватання говорили. Послала дівчина свого малого братика Івася розказати Петрові, що незабаром її заміж за нелюбого віддадуть.
[Сторінка 1]
Інтимна лірика Ліни Костенко
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.
[Сторінка 1]
Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон.
Не з китайських казок чи тибетських храмів — він летів із дивної пекельної країни людоловів. Гнав над безмежжям Уралу, через хащі Сибіру, мимо понурого Байкалу, через дикі кряжі Забайкалля, Становий хребет...
Жоден народний чи небесний герой — ані Микита Кожум'яка, ані сам Юрій Переможець не в силі б подолати цього страшного дракона. У нього шістдесят коробок—вагонів — шістдесят суглобів. Попереду вогненноока голова — надпотужний паровоз «Й. С.» (Йосиф Сталін), а позаду — такий же «Ф. Д.» (Фелікс Дзержинський). Біля кожного вагона — щетина багнетів. І кожен вагон — руда домовина, в якій повно поглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь заґратовані віконця видно тисячі мерехтливих тоскних очей, що дивляться на втрачений світ — осяяну сонцем країну, озвучену сміхом дитинства і юності, де лишилися мати, родина, дружина.
[Сторінка 1]
Яр Славутич
Народився Григорій Михайлович Жученко (справжнє прізвище та ім'я Яра Славутича) 11 січня 1918 року в давньому [заснованому ще в XVII столітті] козацькому зимівнику, згодом — родовому хуторі Жученки, що поблизу села Благодатного (північна Херсонщина). Переживши кількастолітні життєві завірюхи й напасті, той козацький давній осередок не встояв перед новітньою ордою посланих "залізною волею" комуністичної Москви місцевих "активістів"-комнезамівців, які не лише все розтягли-розікрали, будівлі спалили і навіть колодязь засипали, щоб не відроджувалося тут господарсько-хліборобське життя.
Мало того, "у вересні 1932p. 14-річного молодика заарештовують разом із батьком, який "не виконав плану до двору" (була тоді колективізаторами придумана така "геніальна" зачіпка: господареві-хліборобові спускався зі стелі взятий, спеціально завищений план поставок, — бувало, й не один, — за невиконання якого — арешт і висилка. — К.В.); батька везуть на заслання, а хлопець вискакує з потяга (на ходу) крізь отвір, прорізаний у стелі дірявого товарного вагона й таким чином урятовується", — це з початкових, так би мовити, віх свого коротко викладеного життєпису, накресленого самим Яром Славутичем у десятій збірці своїх поезій "Шаблі тополь" (К., 1992).
[Сторінка 1]
Борис Грінченко
Народився Борис Павлович Грінченко 9 грудня 1863 року в збіднілій дворянській сім‘ї на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту. Вже в дитинстві, яке минало тут і на хуторі Кути поблизу Харкова, виявився його нестримний потяг до книжок. Він читає все, що потрапляє до рук. У харківському реальному училищі (1874-1879) Б. Грінченко знайомиться з народними гуртками, вивчає й поширює їхні видання, що й стає причиною арешту та кількамісячного ув‘язнення. Згодом складає при харківському університеті екзамен на звання народного вчителя і з 1881 по 1893р., вчителює в різних селах Харківщини, Сумщини й Катеринославщини, поєднуючи педагогічно-освітню діяльністьз фольклорно-етнографічними та лінгвістичними заняттями.
З 1881р. починається інтенсивна літературна діяльність Б. Грінченка. Його твори різних жанрів під власним іменем і під різними псевдонімами (П. Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Іван Перекотиполе) систематично друкуються в журналах, альманахах, а також окремими виданнями. Виходять поетичні збірки “Пісні Василя Чайченка”(1884), “Під сільською стріхою”(1893), “Пісні та думи”(1895), “Хвилини”(1903). У 1902 році Б. Грінченко живе і працює в Києві. Разом з дружиною Марією Загорною він укладає чотирьохтомний “Словарь української мови” (1907-1909). Б. Грінченко – автор близько 50 оповідань, написаних впродовж 1886-1907рр. У переважній більшості творів зображено життя трудового селянства.
[Сторінка 1]
Життя та творчість Степана Васильченка
Рідне містечко на Чернігівщині видавалося таким любим та гарним, хоч у ньому, як і всюди, вікували злидні, за тяжкою працею біднота світа-сонця не бачила. Там 8 січня 1879 року він народився, хам пізнав перші дитячі радощі й жалі. Чимала родина Панасенків — усіх було восьмеро — тулилася в старій, скособоченій хаті, обсадженій кленами, ясенами, горобиною. .Маленькими підсліпуватими віконцями дивилася вона на майдан, дивилась просто й відверто, не соромлячись бідності своєї, бо жили в тій оселі чесні роботящі люди. Батько був чоботарем, мати по наймах за нужденний заробіток гарувала. Ні клаптя поля, ані хвоста в Дворі. Як заходили жнива, вся родина за убогий сніп жала чуже. Степанко воду носив женцям. Усі рясним потом обливались, а взимку так і не було в'їжно.
Довгими вечорами в хаті кипіла робота: батько шив чоботи і синів своїх старших того ремесла навчав. А менші залазили на піч і по черзі розповідали казки, вигадували всякі дивовижні історії. Степан завжди умів найдотепніше змостити. Був меткий, жвавий, беручкий до всякого діла. В убогій сім'ї шанували правдиве слово, пісню, жарти. Батько був письменний (колись у дяка навчився грамоти), поважав освічених людей, знав ціну мудрій книжці. В хаті Панасенків любили Шевченкового «Кобзаря» і Гоголевого «Тараса Бульбу». Часом тут лунали пісні — «Ой, наступала та чорна хмара», «За Сибіром сонце сходить...», їх виводили дорослі й діти.
Значно пізніше письменник Степан Васильченко (такий літературний псевдонім обере Степан Васильович Панасенко) згадуватиме: «Найсильніше враження справила на мене ця трійця: Пісня, Кобзар і Гоголь, твори, яким я не знаю рівних у світовій літературі. Перегортаючи «Кобзаря», я не один раз пригадував усе своє життя...»
[Сторінка 1]
Марко Вовчок
Марко Вовчок — видатна українська письменниця другої половини XIX ст., що продовжила й розвивала традиції Тараса Шевченка в українській літературі.
Народилася Марія Олександрівна Вілінська 22 грудня 1833 року в селі Єкатеринівка на Орловщині в родині дрібного поміщика. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. Марія Олександрівна протягом життя активно спілкувалася з багатьма відомими діячами української та світової культури, науки, освіти, суспільного руху, брала участь у демократичному жіночому русі в Росії, у конспіративній політично-пропагандистській роботі антисамодержавного характеру. У салоні її тітки К. Мордовіної в Орлі збиралися відомі письменники, діячі культури. Там Марія Олександрівна познайомилась з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.
У 1851 році Марія Вілінська стає його дружиною та виїжджає на Україну. Проживаючи в Чернігові, Києві, Немирові, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. У селі Куренівці, де жили Марковичі протягом року, майбутня письменниця почала збирати матеріал для українського словника, над яким працювала до кінця свого життя.
[Сторінка 1]
Загальна характеристика Остапа та Соломії з твору «Дорогою ціною»
Твір за повістю М. Коцюбинського «Дорогою ціною».
У своєму творі М. Коцюбинський змальовує персонажів з народу.
Головні герої — Остап та Соломія — є типовими тогочасними українцями, проте мають і яскраві індивідуальні психологічні риси. Автор зображує персонажів з багатьох сторін: розкриває психологію своїх героїв, їхнє ставлення до життя, прагнення та цінності. Остап та Соломія — яскраві, багатогранні, глибокі образи української літератури. Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що.
Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії. Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)


Увага!!! Вся інформація безкоштовна та опублікована з метою ознайомлення!