[Сторінка 1] Розвиток продуктивних сил і первісне нагромадження. Передумови великих географічних відкриттів. У ХVІ ст. у ремісничому виробництві відбулись зрушення. Почало застосовуватись водяне колесо. Нижньобійне застосовувалось ще з античності. З ХІІІ ст. застосовується верхньобійне – водою, що падає. Його стали застосовувати у гірничій справі, металургії, паперовому виробництві, виготовленні сукна. У ХІІІ ст. винайдена ручна прялка, в ХV – самопрялка, що виконувала 2 операції – скручування і намотування ниток. Вертикальний верстат був замінений горизонтальним. Уже в ХІІ ст. з‘явились сукновальні водяні млини. Було удосконелене фарбування, з‘явились нові фарбники. З ХV ст. – глибинні шахти приходять на зміну відкритому видобутку руд. Почали будувати шахти із штольнями і штреками. Замість кричного способу виплавки металу почали використовувати доменний. Для кування металу почали застосовувати важкий механічний молот з приводом від водяного колеса.

[Сторінка 1] Виникнення Першої світової війни (серпень 1914 — листопад 1918 рр.) було не випадковим. Вона була закономірним результатом гострих суперечностей між великими світовими державами. Ще в 1879 р. Німеччина уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а в 1882 р. — з Італією. Так виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904—1907 рр. сформувався союз Англії, Франції і Росії — Антанта. Головним був англо-німецький економічний, військово-морський і колоніальний антагонізм. Німеччина мріяла захопити значну частину колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях, нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни 1870—1871 рр. Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу, а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини готувалася захопити Сербію. Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну Україну.

[Сторінка 1] Учення про суть капіталістичного виробництва, побудованого на експлуатації найманої праці, було спрямоване на те, щоб показати його історичну безперспективність. За визначенням Маркса, капіталізм сам готує свою загибель і на зміну йому прийде інший лад, побудований на суспільній власності. Але Маркс та Енгельс, хоч і були впевнені в неминучості революційної зміни існуючого ладу, не залишили всебічно обгрунтованої теорії соціалізму. Критикуючи Прудона, Маркс дійшов висновку, що будь-якому способу виробництва відповідає своя форма власності, а точніше, саме вона визначає суспільний лад. Соціалізм, на його думку, абсолютно не сумісний з приватною власністю. У першому томі «Капіталу» Маркс показує, як у межах капіталістичного виробництва визрівають паростки суспільної власності — відбувається процес усуспільнення праці внаслідок її дальшого поділу, концентрації і спеціалізації. З іншого боку, визріває потреба в суспільній власності, що змогла б сприяти усуненню капіталістичних суперечностей, головною з яких є суперечність між суспільним характером праці та капіталістичною формою привласнення її результатів.

[Сторінка 1] Наполеон Бонапарт народився 15 серпня 1769 р., у Аяччо. Походив з небагатої корсиканскої дворянської родини Шарля і Летіциї Буонапарте (усього в родині було 5 синів і 3 дочки). Вчився в королівській військовій школі в Брієнні і в Паризькій військовій школі (1779-85), яку закінчив в чині лейтенанта. Публіцистичні твори Наполеона періоду Революції («Діалог про любов»,«Dialogue sur l'amour», 1791, «Вечеря в Бокере», «Le Souper de Beaucaire», 1793) кажуть про те, що він розділяв тоді якобінскі настрої. Призначений начальником артилерії в армію, яка осаджала зайнятий англійцями Тулон, Бонапарт здійснив блискучу військову операцію. Тулон був взятий, а сам він отримав в 24 роки звання бригадного генерала (1793). Після термідоріанського перевороту Бонапарт відзначився при розгоні роялістського заколоту у Парижі (1795), а потім отримав призначення командуючим Італійською армією. У італійському поході (1796-97) в усьому блиску виявився полководницький геній Наполеона. Австрійський генералітет нічого не зміг протиставити блискавичним маневрам французької армії, убогої, погано екіпірованої, але що надихнулася революційними ідеями і на чолі з Бонапартом. Вона отримувала одну перемогу за іншою: Монтенотто, Лоді, Мілан, Кастільоне, Арколе, Ріволі. Італійці захоплено зустрічали армію, несучу ідеали свободи, рівності, що позбавляла від австрійського володарювання. Австрія втратила всі свої землі в Північній Італії, де була створена союзна з Францією Цизальпінська республіка. Ім'я Бонапарта гриміло по всій Європі. Після перших же перемог Наполеон став претендувати на самостійну роль. Уряд Директорії не без задоволення відіслав його в єгипетську експедицію (1798-1799). Ідея її була пов'язана з прагненням французької буржуазії конкурувати з англійською, що активно затверджувала свій вплив в Азії і в Північній Африці. Однак закріпитися тут не вдалося: воюючи з турками, французька армія не знайшла підтримки у місцевого населення.

[Сторінка 1] Чернецтво не було винаходом західноєвропейського середньовіччя. Вже в перші століття нашої ери в Єгипті, Сирії, Палестині і Малій Азії, напуваючи, вилися люди, що бажали "послужити Богу" своїм особливим образом. Вони поселялись у печерах, пустелях, інших важкодосяжнихх місцях, харчувалися дикими плодами, корінцями трав, їстівними комахами. Цих пустельників приймали як святих адже вони відмовилися від життя в грішному світі поруч із грішними людьми і вибрали самий прямий шлях до порятунку.

[Сторінка 1] У розвитку правової системи кожної країни визначальним є конституційне (державне) право, основне джерело якого-конституція. Одними з перших у світовій практиці розвитку конституціоналізму були розроблені й прийняті конституції США (1789р.), Франції та Польщі (1789р.). Проте відомі також проекти конституцій, розроблені набагато раніше, наприклад проект конституції Пилипа Орлика в Україні (1710р.). Деякі країни (англо - саксонської системи права) розробляють і приймають окремі законодавчі акти конституційного характеру, які фактично є не кодифікованими конституціями цих країн. Незважаючи на різноманітність форм конституцій, порядку їх прийняття та інших ознак, за змістом вони закріплюють найважливіші суспільні відносини, що стосуються правового статусу людини, устрою держави й суспільства, організації та здійснення державної влади. Саме характер цих відносин і визначає місце конституції серед джерел національного права. Із часом у науці конституційного права сформувалося вчення про конституцію (теорія конституції) як засадний законодавчий акт, що узагальнює досвід розвитку конституціоналізму.