Що ж стоїть за благополуччям цієї багатостраждальної європейської країни? Чи тільки вигідне економіко-географічне положення, сприятливий збіг обставин чи це результат багатовікових шукань німців? Розграбована і розорена після II світової війни країна змогла за кілька десятиліть перетворитися в одну з провідних держав світу. Німеччина - країна індустріальна, країна з безліччю промислових агломерацій, великих і маленьких міст. Але це зовсім не означає, що життя тут повне суєти, що навкруги - одні заводи і фабрики, що димлять труби і вщенд забиті дороги. Багатьом областям Німеччини властиві тиша і спокій, достаток мальовничих пагорбів і річкових пейзажів, а головне, - лісів. Не можна не згадати і культурне життя, що в основному зосереджено у великих містах з їхніми незліченними театрами, концертними залами і музеями, але їм не поступаються і провінції.

"Третій рейх", залишивши такий помітний слід в історії 20 століття, як це не парадоксально, проіснував лише 12 років, з 1933 по 1945 рр. в країні, що дала світові Лютера, Гете, класичну філософію, Ніцше, Планка, Ейнштейна. В цей незначний навіть для одного покоління строк Німеччина перетерпіла жахливу метаморфозу. "Третій рейх" - офіційна нацистська назва режиму правління, що існував у Німеччині з січня 1933 по травень 1945 років. В епоху становлення нацистської держави верховенство Гітлера було абсолютним. Гітлер розцінював нацистське правління як логічне продовження двох попередніх Німецьких імперій. Перший рейх - Священна Римська імперія німецької нації - існував з 962, з часу коронації у Римі Отто Великого, другого правителя із Саксонської династії, до його покорення Наполеоном у 1806 році. Другий рейх був заснований Отто фон Бісмарком у 1871 році і проіснував до 1918 року. У 1923 році німецький письменник-націоналіст Артур Мєллєр Ван ден Брук використав термін "Третій рейх" для назви своєї книжки. Гітлер з наснагою сприйняв цю назву для визначення нової імперії, яка, на його думку, проіснує тисячу років. Ця назва приваблювала його ще й тому, що мала якийсь містичний зв'язок з середньовіччям, коли "третє царство" вважалось тисячорічним.

На початку уроку звертаємось до основних етапів життєвого і творчого шляху письменника, проблематики та провідних мотивів його прози. Гарсіа Маркес - це один з найвідоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури «магічного реалізму». Він народився 6 березня 1928 р. в провінційному колумбійському містечку Аракатака. Серед головних чинників та життєвих обставин, що визначили майбутній світогляд та коло творчих інтересів, сам письменник пізніше назве благодійний вплив материних батьків, у родині яких він виховувався (його бабуся Транкіліна знала безліч неймовірних історій і була неперевершеним оповідачем; дідусь Ніколас, полковнику відставці, ветеран громадянської війни 1899-1903 рр. - був мужньою і доброзичливою людиною), а також фантастичну атмосферу місцевості, де він жив, історія та побут якої були овіяні численними міфами та легендами.

Французька поезія має давню й незрівняльну історію. Вона вплинула на розвиток не тільки західноєвропейської, але й світової літератури. Українські митці вважали своїм обов’язком через перешкоди у широкий народний вжиток кращі поетичні твори Франсуа, Війона, Віктора Гюго, Теофіли Готьє, Поля Версена... Інтимна лірика, вірші, присвячені жінці, коханню, сповнені ніжності й захоплення чарами жіночої вроди – невід’ємна складова фр.поезії. Ще в ранньому середньовіччі фр. трубадури створили величезну кількість пісень, присвячених жіночій красі. Залишили у спадок любовну поезію, яка є справжнім відзеркаллям рицарського кохання, що полонила серце трубадура. Одним із таких закоханих поетів був Джуафре Пюдель. Він закохався в графиню Тріпожійську, ніколи не бачачи її. Розповіді тих, хто зустрічав графиню, про її красу так вразили поета, що він почав в день і вночі складати для неї чарівні пісні, а потім вирушив по морю до Тріполі. В дорозі закоханий тяжко захворів. У коли графиня з ним зустрілася, нагородою за кохання був поцілунок. Поет помер на руках у графині, вона після трагічного фіналу постриглась у чорниці.

На початку XIX ст. в літературі поширилася нова тема — романтичної подорожі. Утворився навіть своєрідний стиль, коли мандрівник докладно описував те, що бачив і про що дізнавався, і чергував усе це з власними враженнями і переживаннями, з особистими думками і роздумами. Так були написані «Листи російського мандрівника» М.Карамзіна, «Паломництво Чайльд Гарольда» Байрона та ін. Так сталося і з Пушкіним. Смуток петербурзького вигнанця поєднувався з яскравими враженнями, які виливалися в нових творах. В ці роки поет знайомиться з творчістю Байрона, коротке життя якого вже наближалося до трагічного кінця. Пушкіну подобаються його «східні повісті». На початку 1820-х років Пушкін пише поеми, позначені яскравим східним колоритом: «Кавказький бранець», «Бахчисарайський фонтан», « Брати-розбійники», «Цигани».

Жанр (франц. genre), історично сформований внутрішній підрозділ у всіх видах мистецтва; тип художнього твору в єдності специфічних властивостей його форми і змісту. Поняття "жанр" узагальнює риси, властиві великій групі досягнень якої-небудь епохи, чи нації світового мистецтва взагалі. У кожному виді мистецтва система жанрів складається по-своєму. У літературі жанр визначається на основі приналежності досягнень до роду літературного, переважно естетичної якості (ідейно-оцінного настрою - сатиричного, патетичного, трагічного), обсягу твору і способу побудови образа (символіка, алегорія, документальність): епічний жанр (героїчна поема, роман, розповідь), ліричний (ода, елегія, вірш, пісня), драматичний (трагедія, комедія). У 20 ст. відбувається інтенсивний процес взаємодії і модифікації жанрів.

Згідно автобіографічного твору "Скорботні елегії", народився в м. Сульмон, в Апеннінах (сучасне місто бл. 140 км від Риму), в забезпеченій провінційній сім’ї, що належала до вершницького стану. Разом з братом Луцієм, який був на рік старший, навчався спочатку у граматичній школі в Римі, а потім отримав звичайну для того часу риторичну освіту. Смерть брата у віці двадцяти років справила на Овідія сильне враження. Майбутній поет виявив непересічні здібності до риторики і зайнявся було політикою, побув членом колеґії тріумвірів, тобто одним з нижчих міських урядників, а потім - судової колеґії децимвірів, але потяг до віршування одержав гору, і невдовзі Овідій став членом гуртка Марка Валерія Мессали. З видатних сучасників Овідій одного разу мав нагоду зустрітися з Вергілієм на декламуванні Горацієм його віршів, був знайомий з Проперцієм й Тибуллом. Освіту завершував у Афінах, після чого здійснив подорож східним Середземномор’ям, де його супроводжував поет Емілій Макр, а потім, перед поверненням до Риму, провів декілька місяців на Сицилії. Був одружений тричі, два перших закінчилися розлученням. Від другого шлюбу, ймовірно, мав дочку.

Неокласицизм (від грец. neos - новий і classicus - зразковий) – тенденція в розвитку літератури і мистецтва, яка проявлялася після занепаду класицизму як літературного напрямку і знаходила вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, у проголошенні гасел “істиного мистецтва” й культу художньої форми, позбавленої суспільного змісту, земних насолод тощо. Неокласицистичні тенденції знаходять вияв у середені 19-го ст. в збірках “Античні вірші” французького поета Леюнт де Ліля та “Емалі й Камеї” т. Готівє, в творах російських поетів А. Майкова і М.Щербини, в символістів.

У Франції відбувалися події Великої революції, а потриархальні німці дивилися і осмислювали історичні події. В Ієнському університеті виникає гурток інтелектуалів, який вилучає з контексту улюблені поняття членів Конвенту ( “свобода”, “рівність”, “царство розуму” ). Вони починають видавати журнал “Атеней” ( з 1798 ), в якому публікують свої “фраґменти” брати Шлегелі, Вакенродер, Новаліс, Тік, Фіхте, Шеллінг. Вони розробляють жанр фраґменту, який сприймають як синтез науки і мистецтва, як форму, яка долає усе догматичне, застигле, кінцеве. “Істинний поет не просто знає, він відає: він є всесвітом у малому відбитті“, - стверджував Новаліс. Так відкрилася тема, яка є програмною не тільки для німецького, а і для європейського романтизму – тема художника, протилежного оточуючому середовищу, яке осмислюється як ворог справжнього мистецтва. Фрідріх фон Гарденберг , він же – позачасовий Новаліс (“той, хто обробляє цілину “) є не тільки поетом, а і теоретиком романтичного типу творчості. “ Поет осягає природу краще, ніж це робить розум вченого “, - стверджував він. Характерний для німецьких романтиків принцип двоєсвіття і романтичної життєтворчості яскраво розкривається на прикладі творчої долі Новаліса. Він працював інженером на шахті, був людиною техніки, і це – його реальний, матеріальний світ. А от коли він починав творити літературу, він перетворювався на Новаліса, – і це його світ духовний. Поетичні збірки “Гимни до ночі” і “Духовні пісні” присвячені Юлії Кюн, нареченій Новаліса, яка померла молодою, не дочекавшись весілля. З точки зору раціонального розуму, вони не могли спілкуватися, але Новаліс не просто оспівує свою кохану, він розмовляє з нею на духовному рівні так, як це робив Данте, коли переходив в інший світ, щоб побачити Беатріче.

Моріс Метерлінк — бельгійський драматург і поет, лауреат Нобелівської премії з літератури. «У мене немає біографії», - якось висловився він. Очевидно, мав на увазі, що зовнішні факти життя митця є другорядними, а майбутні історики літератури цікавитимуться його духовною еволюцією, тими змінами у світогляді, а також у теорії драми, які склали незабутню сторінку світового театру. Метерлінк стояв біля витоків символістського руху. Вже 1886 р. він відвідує літературні гуртки, близько сходиться з провідними літераторами. Тоді атмосфера «кінця віку» цілком його поглинула. У першій книжці поезій Метерлінка «Теплиці» (1889) відчуваються добре відомі хворобливі настрої песимізму, душевної втоми, розчарування. Натяки, туманна атмосфера, чарівна влада мовчання, символістська неясність — ось деякі риси світогляду Метерлінка. Скласти про це уявлення допоможе переклад одного з віршів поета.