[Сторінка 1]
Народився
Борис Павлович Грінченко 9 грудня 1863 року в збіднілій дворянській сім‘ї на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту. Вже в дитинстві, яке минало тут і на хуторі Кути поблизу Харкова, виявився його нестримний потяг до книжок. Він читає все, що потрапляє до рук. У харківському реальному училищі (1874-1879) Б. Грінченко знайомиться з народними гуртками, вивчає й поширює їхні видання, що й стає причиною арешту та кількамісячного ув‘язнення. Згодом складає при харківському університеті екзамен на звання народного вчителя і з 1881 по 1893р., вчителює в різних селах Харківщини, Сумщини й Катеринославщини, поєднуючи педагогічно-освітню діяльністьз фольклорно-етнографічними та лінгвістичними заняттями.
З 1881р. починається інтенсивна літературна діяльність Б. Грінченка. Його твори різних жанрів під власним іменем і під різними псевдонімами (П. Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Іван Перекотиполе) систематично друкуються в журналах, альманахах, а також окремими виданнями. Виходять поетичні збірки “Пісні Василя Чайченка”(1884), “Під сільською стріхою”(1893), “Пісні та думи”(1895), “Хвилини”(1903). У 1902 році Б. Грінченко живе і працює в Києві. Разом з дружиною Марією Загорною він укладає чотирьохтомний “Словарь української мови” (1907-1909). Б. Грінченко – автор близько 50 оповідань, написаних впродовж 1886-1907рр. У переважній більшості творів зображено життя трудового селянства.
Захворівши на туберкульоз ще в юні роки, поїхав на лікування до Італії, там в місті Оспедалетті, 6 травня й закінчився життєвий шлях невтомного трудівника. Тіло його було перевезено на Україну й поховане на Байковому кладовищі в Києві.
